Під тінню чорного серпанку
І, випивши прощання гірку отруту -
Серпанку потрапила з рук її
пішла у вічність туди, де
душі сплять,
Забувши вчорашню безтурботність…
Шептав серпанок: «не пускай!»,
То темрява - наше вічне прокляття,
мені без неї ні в пекло, ні в рай,
І твоя душа у чорному
серпанку, допомогли крила серпанку
прорвавшись крізь мороку серпанок…
Твоя смертка поруч із ним
назавжди залишилась її неземна печаль,
Твоя смертка вижила із життя свого,
Твоя смертка стала королевою окаянних грьоз
Отрута
© Copyright: Наталия Кравченко 4, 2023
Свидетельство о публикации №123102302626
Свидетельство о публикации №123102302626
Рецензии