ЧАС

               
    (осіннє)

«Есть в осени первоначальной
короткая, но дивная пора -
весь день стоит как бы хрустальный,
и лучезарны вечера...»
- Федір Тютчев

Я знаю, - в пізній осені своє зачарування,
коли на землю ляже перший сніг,
накриє простір тонко, де початок царювання,
і час, здається, трохи сповільняє біг...

І урочиста вже застигла там природа,
морозна і бездонна синь небес.
Так мабуть, тільки у цю пору року
сором’язний,  роздягнений і тихий ліс.

Крихкий тонкий ще лід у Буга й на водоймах,
Прозоре там повітря свіжістю п'янить.
Нюанси в декораціях знайомих
міняють з вікон звичний згляд.

І осені прощальні ті картини
тривожать і дрімає смуток в грудях вже,
життя давно пройшло ген-ген за половину,
і невідомо, скільки попереду ще…

Завжди є в осені своє зачарування,
і є печаль, знайома аж до сліз.
Вона в полях, закутаних в мовчання,
І в шепоті, що йде до нас від кленів і беріз.

Вона у грі тіней на косогорі,
мов, дуб один не зрозумію, як же жить.
Вона в душі розлита, наче море,
що здатна вже навік приворожить.

Мені вологу цю і пити й не напитись.
Мені цей день не втратити у мріях і в літах.
У осені тепер живе усе, що може повернутись
в дощах, в снігах, в думках або в віршах!

Життя вирує, та вітри холодні вже подули, -
дуліб квітнево-могилівський плаче за вікном.
Хай Вінниця осінніми картинами торгує!
Моя душа чорнильна пише.Про минуле? Загуло!

P.S.
 
Іди, начитана віками осінь!
Пливи, печаль моя, шукай дорогу!
Нехай манить осіннім золотим крилом земне!
Скороминущі час? Ну й слава Богу!
Бо ми на потім все залишимо сумне!

Довідка: ДУЛІБИ,  - стародавнє східнослов'янське плем'я, що жило у верхів'ях Західного Бугу


- «ВІННИЦЯ: …живе без нашої згоди», том 8