Ти казав мені:
_ Мамо, не треба хворіти людьми.
Запевняв, буцім знову і знову зустрінемось ми.
Я ж така неслухняна, щоосені дивна й сумна -
ех, скоріше б весна...
Інші люди бувають, мов вірус, обіймів хватА'.
Моментально хворію, я, синку, на жаль, не свята.
Бо хвороба і ліки, чи й повіриш, насправді в однім -
в грішнім серці моїм.
Без емоцій листати вчорашні сторінки життя,
бо обставини інші і я уже зовсім не та,
цьОго треба навчитись - прощати себе і жаліть,
бо в душі ми назавжди лишаємось діти малі.
Ти казав мені:
- Мамо, не треба хворіти людьми!
Огортав мою душу, мов птах пташенятко, крильми.
Ох,слова твої - золото, синку, діла мої - мідь,..
МАбуть, я і прийшла у цей світ, щоб невпинно хворіть.
***
© Copyright: Ева Сокол 2, 2023
Свидетельство о публикации №123100903367
Свидетельство о публикации №123100903367
Рецензии