Небо, як небо. Ранок, як ранок.
Та навкруги руїни.. Світанок...
Сонечко сходить. Плаче серденько.
Йой, Україно, рідная Ненько!
Люди, ви люди? Маєте душу?
Що ж ви трясете Землю, як грушу?
Втратили гідність, розум згубили,
А замість серця крижані брили.
Діточкам страшно, діточки плачуть,
Чи ви оглохли? Чи ви незрячі?
Чи не награлися у дитинстві
В війни, чи замість мозоку тирса?
Та схаменіться ж, це ж вам не ігри.
Ви агресивні, більше ніж тигри...
Краще вертайтесь всі по домівках,
Щоб не залишитись лиш на знімках.
Охороняйте вдома родину,
Тяжко без батька, страшно без сина...
В світі без миру світа не має...
Мабуть бракує місця вже в раю...
Небо, як небо. Вище вже сонце...
Чорне та лячне місце віконця.
Погляд у горя - вибиті вікна...
Чорна безодня, щоби ти зникла!
Щезніть навіки зло із війною,
Боже верни нам мудрість і волю!
01.10.2023 г.
Боже верни нам мудрiсть i волю!
© Copyright: Татиана Максимова, 2023
Свидетельство о публикации №123100200099
Свидетельство о публикации №123100200099
Рецензии