Юрий Андрухович род. 1960 и хотя всё золото мира

Андрухович

…и хотя всё золото мира твоего не стоит мизинца
и лишь для тебя так жёлто горят сегодня сады
губы твои холодны и прозрачны, точно края сосуда/бокала
которых никто не касался вожделея света воды

губы твои невинны а всё же соцветия чудо
спелёнуто в них и забыто покуда живёшь сама/одна
оно прорастёт сквозь тебя как будто сквозь чашу откуда
так сладко и тленно пахнет цветами и телом тьма

несёшь вот так как клейноды а может клеймо девичество
вот его зимний плёс меж двух берегов как меж пут
пока из лозы ты станешь уже не вином а уксусом
сколько ключей навечно цветок в тебе отомкнут

и так предвкушаешь того кто из милости иль поруганья
взлетит на тебя и растает в чадной долине бессонья
войдёт в твою кровь и кожу тебя породивши заново
оставив губам жалящий незнаемый новый огонь…

Промовляння самотній

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води

губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
сповита в них і забута допоки живеш сама
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма

несеш отак мов клейноди а може клеймо* дівоцтво
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть

і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь…