Наступила осень, господа, наступила осень
ОСIННЄ
Пожовкле листя вислало дорогу,
Осінній вітер лине із степів.
Свою святкує жовтень перемогу,
Хоч і не змовкнув ще весняний спів.
Так з року в рік...Роки минають швидко —
Вервечкою подій, важливих дат.
Межують поряд з радістю нерідко
Журба й скорбота від раптових втрат.
Та що поробиш...— Не відгониш думку —
Потрібно жить, всьому наперекір.
Життя — це хміль від випитого трунку,
Життя — це труднощі без меж і мір.
Нехай жене осінній вітер листя,
Нехай зима чека біля дверей.
Життя, немовби жовтень, золотисте,
Тебе за душу сонячно бере.
ОСIННI ВIДБЛИСКИ
Кружляє листя золотаво-мідне,
Невдовзі час туманів та дощів.
Підкралась осінь якось непомітно
І навіває нам сумний мотив.
Палке багаття сонця затухає
До наступу далекої весни,
А стомлена природа затихає,
Поволі порина в зимові сни.
Лише душа працює без упину —
З негодою не засина вона,
Ніколи їй немає відпочину,
Квітує в осінь, ніби їй весна.
ОСIНЬ
Пожовтіло листя,
Рано прийшла осінь.
Калина в намисті,
А на травах роси.
Пісню журавлину
Слухаю з журбою.
У минуле линуть
Зустрічі з тобою.
Я дивлюсь на квіти,
Які холод вранив.
Літо, тепле літо
Закінчилось рано.
Крутить вітер зранку
В танці листя швидко.
У густім серпанку
Профіль твій не видко.
ЗЕМЛЯ
Рідколісся, лісосмуга
З обрієм з’єдналися.
Не діждалась земля плуга,
В бур’янах зосталася.
Зігріває тепла осінь
Землю сонцем-світочем.
Ковила простоволоса
Проводжає літечко.
Аж за обрій — трави, трави,
Поля ген неорані.
Будячищя величаві,
Сплелись їхні корені.
Розлилось ромашок море,
Все покрите квітами.
На землі цій, ой, не скоро
Жито половітиме!
Де ж господар, земле мила,
Дасть тобі хто ради?
Як тебе занапастила
Безголова влада
ОСТАННІ ВІДЦВІТАЮТЬ ХРИЗАНТЕМИ
Останні відцвітають хризантеми,
Махрову ковдру стелить листопад,
У напівсні стоять осики, клени,
віддав плоди наш яблуневий сад.
Знялись у вирій журавлі, лелеки,
Крильми мені махнули — «Прощавай!
Летіти нам в краї чужі, далекі,
А ти чекай нас повесні, чекай».
Дивлюсь я з тугою на клин у небі
І мрію з ним податись в височінь,
Полинути кудись у далечінь,
Втікаючи насамперед від себе.
НАВІЩО КЛИЧЕШ У НАШ САД...
Навіщо кличеш у наш сад,
Де ми були колись щасливі?
Там вже кружляє листопад,
Сліди давно вже змили зливи.
Навіщо знов у мої сни
Приходиш темними ночами,
Даруєш в осінь цвіт весни? —
Всі стежки заросли з роками.
Навіщо ти бентежиш те,
Що так давно переболіло?
Весна вже наша не цвіте —
Вона у вирій відлетіла.
ЛЕБЕДI
(вільний вірш)
До осені готується природа…
Помітна підготовка особливо
У білих лебедів,
Які на озері живуть.
Дорослі лебеді старанно
Малих тренують лебедят.
Дають уроки своїм дітям
Наступним чином.
Спочатку білосніжні птахи
Біжать швиденько по воді
І часто крилами махають,
Велично так розкривши їх.
Спішать за ними лебедята,
Повторюють їх рухи день що день.
Невдовзі, трохи підучившись,
Летять низенько над водою.
На висоті зо два-три метри
Вони десяток метрів пролітають.
Не можуть довго незміцнілі крила
В повітрі лебедят тримати.
Та ось вони вже роблять коло,
Над озером летять на висоті,
І крила, що міцніші стали,
У вирій лебедів спроможні понести.
А молодняк достатньо легко
У лебединих сім’ях можна відрізнити,
Бо колір пір’я лебедят
І лебедів дорослих різний.
Дорослий лебідь сніжно-білий,
А молодняк коричнюватий трохи
І білим зробиться таким же,
Коли пізніше, з часом полиняє.
Давно на озері милуюсь
Сім’єю білосніжних див.
У голову приходить мимоволі
Вервечка довга роздумів-думок.
Чи так ретельно, як ці птахи,
Ми, ті, що звемся «homo sapiens»,
Готуємо своїх нащадків
У нелегке ввійти життя?
ЖУРАВЛI (СОНЕТ)
Курликають у небі журавлі,
Вдалечину летять, гніздитися в Марокко.
Відчувши, літечка минули строки,
Вони спішать до дальної землі.
Блакитне небо, а було в імлі,
Мінливе особливо цього року.
Ступнути жодного не можу кроку —
Дивлюсь у височінь, де журавлі.
Свою я з ними поділяю радість:
Бо всі вони набрались сил,
І до мети веде їх міцність крил.
Це відчуття в мені збудило заздрість,
Бо у своїй дорозі я стомився теж,
Але не маю крил та й сили не без меж.
Осiнь в Карпатах
Ідуть дощі. Густі, туманні...
Осінній ліс нахмуривсь враз
І клени у своїм убранні,
Набравши в осені прикрас,
За всі такі негоди ранні,
Мов вибачаються у нас.
Як часто я в таку погоду
Тікав із теплої кімнати,
Щоб милуватись на природу,
Де стали рідними Карпати,
Та пити щоб цілющу воду,
Яку в тобі зумів пізнати.
Іду, з трави збиваю роси,
Зриваю листя де-не-де,
А серце стука, серце просить
Весни, яку в тобі знайде,
Коли рука дівочі коси
В краплини — перли розплете.
Впадуть дощем вони на волі,
Знайомий колір листя знов
Побачу я на білім полі.
І восени весна-любов,
Із джерела попивши вволю
Омолодить осінню кров.
Осенние раздумья
1.
В лесу видна сквозь зелень просинь,
Вокруг взошла на царство тишь.
Но рукавом уж машет осень,
Хотя сентябрь в начале лишь.
От красок дивных в изумленье
Вступаешь в осень, не спеша.
И вот приходит вдохновенье –
Не спит осенняя душа.
2.
Закрыть глаза... Упасть в объятья...
Нырнуть в тебя ещё сильней...
В своих мечтах тону опять я,
С тобой мечтой делясь своей.
Живи моими лишь мечтами
В мороз и в зной, и в листопад.
Я о любви скажу стихами,
Пусть даже с рифмой невпопад.
3.
С каждым днём уменьшаются тени
От деревьев - пришёл листопад.
О любви безответной, осенней
Растёт боль невозвратных утрат.
Яркий лист, что шуршит под ногами -
День ушедший от нас навсегда.
В осень хочется мыслить мечтами,
Возвращаясь в былые года.
Осенняя пора
Осень дождливой пеленой
Попрощалась с уходящим летом.
Пали листья разноцветные рекой,
В блестках осени, лучом согреты.
Листья в речку льются ручейком,
Падают, из веточек сорвавшись.
Мысль приходит в голову мелькОм:
"Будем жить, беде не сдавшись".
Осенний этюд
Снова в сердце моём нежность,
Снова в сердце моём грусть.
Может, это неизбежность? –
Я никак не разберусь.
Снова листья улетели
От берёз и тополей,
И осенние метели
Замели простор аллей.
За метелями я вижу
Несравненный образ твой,
Моё сердце, ясно слышу,
Стучит в осень, как весной.
И с осеннею метелью
Обнимаюсь нежно я.
Соловьиной звонкой трелью
Поёт осенью земля.
Свидетельство о публикации №123092406167