Восени небо...

Восени небо глибше, ніж висота
Охрою  вітер у Сині  малює джаз.
Літу, в якому  свято  й  самота,
Вже час прощатися, або прощати нас.

З запахом кави, кориці та цигарок
Парки дарують затишок на етюд.
Сиплють листям, ховаючи кожен крок,
Щоб заблукав у парку самотній люд.

Восени люди відкриті, як  диваки
Шукають зграю, та бережуть тепло.
А руда жриця змотує у клубки
Тих однокрилих, зв'язуючи вузлом.
 
Восени зграю свою  Ти не загуби.
Якщо одне крило, то не відлетиш
Від холоднечі, суму дощу, журби.
Будь ти хоч лебідь біла, хоч чорний стриж.

І на собі відчувши ЇЇ покров,
Я озирнусь на рідного серця  ритм.
Восени пишеться точно і про Любов,
Бо зрозумілий  Неба нам алгоритм.
Олена Жажкова.
23.09.2023.
Переклад.


Рецензии