Татьяна Тареева. Тихо. Рус. Бел
А речушка, хоть мала, для того кто любит, – Волга.
Но земля сырая – грязь. Под ногтями жирный бархат.
Что же мыть её да в ней, охать это вам не ахать.
Вон – не пахана лежит. Для насельников кондовых
Ах, ты, батюшки мои, много интересов новых.
Фиолетово, ужо, что нам в уши, то и примем?
Что ж, выходит, имя Русь – нарицательное имя?
Чище нет родной земли, как её бы ни чернили
Очень просто: испокон наша кровь от жили-были.
И согреют в тяжкий час конопушки на берёзе.
Руки – моем (кто умыл, - не по-русски не тверёзый).
Мягко светятся глаза тихим русским серым цветом.
Тихо Родину люблю.
Тихо говорю об этом.
***
Ціха
А ў Расіі ці снег, ці дождж, калі зарадзіць, то надоўга,
А рачулка, хоць малая, для таго хто кахае, – Волга.
Але зямля волкая – бруд. Пад пазногцямі тоўсты аксаміт.
Што ж мыць яе ды ў ёй, вохкаць гэта вам не ахкаць.
Прэч – не арана ляжыць. Для насельнікаў кандовых
Ах, ты, бацечкі мае, шмат інтарэсаў новых.
Фіялетава, ужо, што нам у вушы, то і прымем?
Што ж, выходзіць, імя Русь – намінальнае імя?
Чысцей няма роднай зямлі, як яе б ні чарнілі
Вельмі проста: адвеку наша кроў ад жылі-былі.
І сагрэюць у цяжкую гадзіну канапушкі на бярозе.
Рукі – маім (хто памыў, - не па-руску не цверозы.
Мякка свецяцца вочы ціхім рускім шэрым колерам.
Ціха Радзіму кахаю.
Ціха кажу пра гэта вам.
Свидетельство о публикации №123092205881