про левкас та вагадло
Час квітінню вщухати без меду.
Вже під паром стоїть паровоз,
i на рейках суга ожеледу.
Як утриматись нам на ногах ?
Розгойдало доріжку вагадло.
Я у Вільнюсi, ти у Плютах,
і зобачення майже неладно.
Розпач б'є на мойому чолі,
на твойому заслона хустини.
Я у хмарах, а ти на землі,
пишно лепом укрита стежина
Через світ, через ніч, через час,
Наша зустріч крокує мінливо.
Я фарбую в надію левкас.
Ти не віриш в оманливе диво.
Світлина: Деніс Саражин.
Свидетельство о публикации №123091201563