Тарасові Шевченку
Твої слова, як зернятка до серця,
Як хвилі, що торкаються душі…
Невпевненість із ними стрімко рветься,
І гострі почуття, немов ножі.
Ти славив Україну, запорожців,
Писав про смерті не один бенкет…
Про те, що ми країна переможців,
Що після втрат душі потрібен злет.
Та нині стільки крові, що жахливо!
Котити хвилі у Дніпра немає сил…
Бо сплять навічно наші хлопці у могилах,
Свобода плаче: залишилася без крил.
Відкрий нам очі – запроси у Бога диво,
Дай мисленню людей переворот…
Хай зрозуміють, що з війною неможливо
До процвітання вивести народ.
Поглянь у вічі, дай любові людям,
Вже й так свічок у церквах тисячі!
Від болю в багатьох стискає груди,
І вдень так само гірко, як вночі.
Багатство, це коли дитя сміється,
Коли батьки коло своїх дітей,
І можна притулити їх до серця,
Не зводячи від радості очей.
Київ
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2023
Свидетельство о публикации №123091105233
Свидетельство о публикации №123091105233
Рецензии