про хмару
Не згадаєш ніде бiльш блакиті такої.
Хоч опівніч гряде, най розлука зажде,
доки небо живе і буяє красою.
Я питаю себе, я питаю себе,
скільки в небі іще нам гуляти без краю.
І по серцю скребе, наче крига Ірбе,
і журба настає, коли чую: - не знаю.
Невідомість. Нехай. Несвiдомому - рай.
Як знайти небокрай, я тебе запитаю.
І ти скажеш: - шукай i молись зазвичай,
і кохання плекай. I молюсь і шукаю
i кохання плекаю і прошу: - зачекай !
І сам ревно чекаю, чекаю, чекаю...
світлина: Архіп Куїнджі. Хмара. 1908.
Свидетельство о публикации №123090605932