Відпустити. Піти в далечінь,
де за обрієм сонце заходить.
Ніч-чаклунка навіяла тінь,
вже ніхто за плечима не ходить.
Над ярами тріпочуть кущі,
і не сумно, і зовсім не гірко,
просто порожньо на душі,
так, неначе надламана гілка.
Вже зібрались у вирій птахи.
Все курличуть, та не зрозуміло-
чи то плачучи, чи сміючись?
Та дарма! Всеодно відлетіли.
Полетіла би з ними і я.
Від турбот, безнадії й тривоги.
Та не вмію літати, не ластівка я!
І тому, мабуть, змушена повзать .
Хто не л1та - змушений повзать
© Copyright: Неля Мельник -Каменецкая, 2023
Свидетельство о публикации №123090304093
Свидетельство о публикации №123090304093
Рецензии