Без дов1ри
Але життям це, навіть, не назвеш.
Коли на серці повсякчас тривожно,
Ти, ніби мариш, ніби в борг береш.
В очах шукаєш щирість, розуміння,
Почути хочеш правду, хоч там що...
Не вистачає інколи терпіння,
І все руйнується, неначе смерч пройшов.
Зв'язок потрібен скрізь і щохвилини.
І розлучатися не можна ні на мить.
ТИ лиш відвернешся, то все кудись поплине,
А потім серце рветься і болить.
Шматки складаєш, тулиш все докупи,
Хоча воно не клеїться ніяк.
Надії не втрачаючи і духу,
Збираєш знову волю всю в кулак.
Свидетельство о публикации №123090207340