Ти знаєш, Тарасе,
нас знову пошили у дурні,
Все більше і більше у землю
лягає синів…
А ті, що вертаються,
п’ють та наркотики люблять,
Скалічені душі не чують
вже лагідних слів.
І котяться сльози
жінок-українок в Європі,
Бо їх чоловік не обійме
ніколи дітей…
Загинув при наступі,
в полі, чи може в окопі,
І тільки у серці
блиск бажаних рідних очей.
Це боляче знати про смерть
молодих і невинних,
Про те, що скалічені долі
в жінок і дітей…
Життя за своєю природою
диво безцінне,
А їх віддають для чужого
потоку грошей.
На мёртвых губах на века
остановлено время…
И наша история рухнула
следом в провал.
Лишь бьётся о берег из пепла
кровавая пена,
И где-то вдали виден смерти
голодный оскал.
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2023
Свидетельство о публикации №123083103055
Свидетельство о публикации №123083103055
Рецензии