Иван Франко. Товарищам из тюрьмы

Рвутся цепи и рвутся все вязи,*
С старой жизнью вязавшие нас;
Свободилась и мысль старой грязи —
Будем жить, братья! будем! Всё — в нас!

Будем жить жизнью новою, полной,
Озарённой любовью, добром;
По бурливым и взмученным волнам
Мы к счастливой стране поплывём.

По волнам и несчастий, и рабства,
Мимо бурь, клеветы, пересуд
В край святой поплывём мы, где братство
И согласье с любовью живут.

К битвам новым лежит нам дорога —
Не за царство тиранов, царей,
Не за церковь, попов, не за бога,
Не за власть бар, господ, богачей.

Наша цель — это счастье народа,
Вольный разум без веры в богов,
Братство вечное, мир и свобода,
И свободные труд и любовь!

Нужно твёрдо в бою нам держаться,
За товарищей павших стоять,
Хоть по трупам вперёд продвигаться,
Но ни шагу назад не ступать.

Это ultimum bellum** народа!
Человек на бой с зверем встаёт,
Это борется с рабством свобода.
«Царство божье» на землю сойдёт.

Не молить уже больше нам бога:
«Да приидет к нам царствье твое!»
Там плохая — молитва — подмога,
Где лишь разум творит бытие.

Не от бога то царство нам будет,
Не святые с холма снизнесут,
Но могучий наш разум добудет,
Наша воля и общий наш труд.

1878 г., во львовской тюрьме.


* Вязь (устар.) — то, чем связывают, путы.
** Последняя война (лат.).




Товаришам із тюрми

Обриваються звільна всі пута,
Що в’язали нас з давнім життєм;
З давніх брудів і думка розкута –
Ожиємо, брати, ожиєм!

Ожиємо новим ми, повнішим
І любов’ю огрітим життєм;
Через хвилі мутні та бурливі
До щасливих країв попливем.

Через хвилі нещасть і неволі,
Мимо бур, пересудів, обмов,
Попливем до країни святої,
Де братерство, і згода, й любов.

Ми ступаєм до бою нового
Не за царство тиранів, царів,
Не за церков, попів, ані бога,
Ні за панство неситих панів.

Наша ціль – людське щастя і воля,
Розум владний без віри основ,
І братерство велике, всесвітнє,
Вільна праця і вільна любов!

Треба твердо нам в бою стояти,
Не лякаться, що впав перший ряд,
Хоч по трупах наперед ступати,
Ні на крок не вертатися взад.

Се ж остатня війна! Се до бою
Чоловіцтво зі звірством стає,
Се поборює воля неволю,
«Царство боже» на землю зійде.

Не моліться вже більше до бога:
«Най явиться нам царство твоє!»
Бо молитва – слаба там підмога,
Де лиш розум і труд у пригоді стає.

Не від бога те царство нам спаде,
Не святі його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде,
Сильна воля і спільний наш труд.

Писано в початку 1878 р. у львівській в’язниці…