Меланхолiйнi ноти у душi

(Вінок октав)

Тремтить на гілці сонячний листок,
Осінній вітер віє спозаранку,
Вже скоро осінь перерве мовчанку,
Залишився один лише ривок.
Та й літо вже втомилося від справ,
Робіт було занадто вже багато,
Воно і гріло, й дарувало сяйво…
Ні! Не забути всіх утіх, забав!

Ні! Не забути всіх утіх, забав!
Не викинути з пам'яті цвітіння,
Зірок яскравих дивне мерехтіння,
Принадний блиск п'янких зелених трав!
А річка! А затишний бережок!
Безмежність моря, мрійливі вітрила!
А блискавка з грозою! Сміху злива!
Як надихала таїна стежок!!!

Як надихала таїна стежок!
Птахи співали , розсипали трелі
І заглушали сум'яття уперті,
Що в серці викликали холодок.
Я й зараз чую подихи отав,
Цей килим, дуже схожий з оксамитом,
Мені здавався неймовірним дивом,
Не передати розмаїття барв!

Не передати розмаїття барв:
Ромашки білі і волошки в житі,
Червоні маки… Ці щасливі миті
В душі нерідко викликали драйв.
А вже на землю сипляться дощі,
Щоб досхочу змогла земля напитись…
Осінні дні не хочуть забаритись,
Акорди налаштовують сумні.

Акорди налаштовують сумні
Похмурі хмари в синім піднебессі.
Шукаючи притулок у безмежжі,
Все ж перевагу віддають журбі.
Ще трохи, й осінь включить попурі…
Вона уже чатує в очеретах,
Пожовклі стебла плавають в озерах…
Меланхолійні ноти у душі!..

Меланхолійні ноти у душі
Уже ночами будять і бентежать,
То задзвенять, то пробіжать по венах,
То стихнуть і сидять, як у дуплі.
Мабуть, то осінь б'ється у вікно,
Та й серпень вже у вирій поспішає
І холодом ночами повіває…
Дощі вкривають землю, як зерно.

Дощі вкривають землю, як зерно…
Купаються хмаринки у калюжах…
Мелодія журби звучить у грудях,
Противиться негоді все єство!
І небо – ніби запотіле скло,
І далечінь, насичена дурманом,
Імлистим заблокована туманом,
А я замріяно беру своє перо…

А я замріяно беру своє перо,
Пишу про літо тепле, променисте,
Про поле ароматне і барвисте,
Про чисте, життєдайне джерело.
Застелить осінь інший килимок,
Бурштиново-рожевий, золотистий,
Та вже гуляє вітер норовистий,
Тремтить на гілці сонячний листок…

Тремтить на гілці сонячний листок,
Ні! Не забути всіх утіх, забав!
Як надихала таїна стежок!!!
Не передати розмаїття барв!
Акорди налаштовують сумні
Меланхолійні ноти у душі…
Дощі вкривають землю, як зерно,
А я замріяно беру своє перо…