подземный пляж

билингва



***
квартири кришаться під вибухами
як трухляві пні.
автівки згорають  немов тополиний пух.
тиша здувається
і лопаються бетонні бульбашки.
біженці сидять і лежать на матрацах та карематах
всередині метрополітену.
підземний пляж.
а зовні бухають хвилі.
ніхто не хоче вийти у вертикальне море смерті,
викупатися поглядом, обличчям
зануритися у небо міста.
ну ні. краще хвороблива засмага від ламп.
а кожен вибух забирає чиєсь життя -
чорний лелека, схожий на птеродактиля,
змащений соляркою.
кожен вибух
це відлуння чиєїсь смерті і твоє життя
дослухається.
надія шмигає як злодюжка в трамваї
переповненому сліпими
жінками, чоловіками та дітьми.
і заради потіхи смикає за волосся, сумки, нерви
кожен вибух.




***
квартиры крошатся под взрывами
как трухлявые пни.
машины сгорают точно тополиный пух.
тишина вздувается
и лопаются бетонные пузыри.
беженцы сидят и лежат на матрацах и карематах
внутри метрополитена.
подземный пляж.
а снаружи бухают волны.
никто не хочет выйти в вертикальное море смерти,
искупаться взглядом, лицом
окунуться в небо города.
нет уж. лучше болезненный загар  от ламп.
а каждый взрыв уносит чью то жизнь -
черный аист, похожий на птеродактиля,
смазан соляркой.
каждый взрыв
это эхо чьей-то смерти и твоя жизнь
прислушивается.
надежда шмыгает как воришка
в трамвае переполненном слепыми людьми.
женщинами, мужчинами и детьми.
и ради потехи дергает за волосы, сумки,  нервы.
каждый взрыв.

***
ось він світанок - млість раннього літнього ранку -
м'які фініки без кісточок,  і душа неохоче
згадує – війна.
війна чекає, щоранку стрічає нас
прозорий цербер.
треться трьома мордами об ноги.
об горло.
як тобі спалося?
почухай менi за вухами.
сьогодні я не буду загризатиму тебе
до смерті.
каже одна голова.
чи буду.
грайливо вигавкує друга. а третя важко мовчить,
уважно стежить.
а на подвір'ї кущі троянд розквітли
буйними мордатими бутонами:
шовкові рани навинос.
та бджоли тонко дзижчать,
і знову проростає виття сирени - повітряна тривога -
вранці цей звук не такий страшний,
адже ми ще сповнені оптимізму після сну.
цей чудовий день. він весь попереду-
довга біло-блакитна ваза
висока та елегантна як жираф,
вже вкрита непомітними тріщинами,
майбутніми уламками.
але вона тримається якимось дивом.



***
вот он рассвет - нега раннего летнего утра -
мягкие финики без косточек,  и душа неохотно
вспоминает - война.
война   ждет,  каждое утро  встречает нас
прозрачный цербер.
трется тремя мордами о ноги. о горло.
как тебе спалось?
почеши за ушами. сегодня я не буду тебя  загрызать
насмерть. говорит одна голова.
или буду.
игриво вылаивает вторая. а третья тяжело молчит,
внимательно следит.
а во дворе кусты роз расцвели
буйными мордатыми бутонами:
шелковые раны навынос.
и пчелы тонко жужжат, 
и снова прорастает вой сирены  - воздушная тревога -
утром этот звук не так страшен,
ведь мы еще наполнены оптимизмом после сна.
этот прекрасный день.  он весь впереди-
длинная бело-голубая ваза
высокая и элегантная  как жираф,
уже покрыта незаметными  трещинами,
будущими осколками.
но она держится  каким-то чудом.