Юрий Андрухович род. 1960 Колыбельная первого дня

За окнами уже весна и
всё тише вечера цветенье.
В тепле твоём я воскресаю,
зерно, светящее из тени
песчинкой самой золотой!

Я над тобою. Твой покой
равниной стелется... Ты спишь,
и мы вдвоём в жилище тиши.
Не разбужу тебя, сынок.

Тот сумрак цвета как ожины,
Я из густых и частых жил
достану синий стебелёк.

Так караулю, деревянное
своё крыло вбок положив.
Шеренга лет к тебе бежит
идут леса, как караваны…

(И из-под снега и золы
пролески ранние взошли)

А мы укрыты, как корою.
Обвиты сумраком извечным.
Как ты шумел моею кровью!
Ты вновь родил меня навечно,
мой сын,

и смерть, и упованье!

Мой мартовский,

в твоих устах -

мой выдох. Ты ещё как птах.
Узнай меня, как свет погаснет.

Ожина - ежевика
Пролески - подснежники

Колискова першого дня

В кімнаті з вікнами на весну
цвітіння вечорове в’яне.
Я у теплі твоєму скресну,
зерно, просвітлене і тьмяне,
найзолотіша із піщинок!

Я над тобою. Твій спочинок —
немов рівнина… Ось ти спиш,
і ми удвох в оселі тиш.
Не сколихну тебе, мій сину.

Ця сутінь кольору ожин.
Тобі з густих і частих жил
вигойдую галузку синю.

І так чатую, дерев’яне
своє крило відклавши вбік.
До тебе плинуть версти рік,
ідуть ліси, мов каравани…

(І вчасні проліски зійшли
з підвалин снігу та золи…)

А ми укриті, мов корою.
Повиті присмерком повіки.
Як ти шумів моєю кров’ю!
Ти народив мене навіки,
мій сину,

смерте і надіє!

Мій березневий, на вустах

твоїх —

мій подих. Ти ще трохи птах.
Впізнай мене, коли стемніє.