Стара птиця

      Справа була влітку в Абхазії, недалеко від моря, де  на період  відпустки нашої сім'ї ми зупинилися у літньої пані. Вона жила окремо, але ще могла господарювати самостійно. Її незліченне потомство жило неподалік у своїх будинках. День добігав кінця, сонце вже сховалось і ставало темно. Через онука-школяра господиня попросила мене спробувати спіймати старого півня, який уже програв битву за лідерство молодому супернику і ховався тепер у невеликому саду позаду будинку.
      Я вийшов у садочок і почав повільно просуватися в його глибину. Через кілька десятків метрів, на тлі темно-сірого неба, я помітив пляму великого птаха. Старий півень причаївся на гілці дерева біля стежки, праворуч від мене. Я максимально сповільнив крок і почав тихо наближатися до цього дерева.
      Так я опинився біля дерева і краєм ока виміряв висоту свого стрибка. Півень був у межах досяжності. Я зробив різкий крок праворуч, підстрибнув і схопив півня за ногу.
      На мій подив, півень не чинив мені жодного опору. Я навидь встиг підняти руку щоб півень не торкнувся землі. Він нерухомо провис униз головою з розпущеними крилами і не подавав ознак життя. Здавалося, що півень прийняв смертельний удар долі з високою гідністю. Щось в мені перемкнулося. Замість радості від такої легкій здобичі я відчув гіркоту та сором, наче вдарив стару і хвору людину.
      Хазяйка не приховувала свого подиву моїй швидкий удачі, взяла в мене півня і відразу взялася за справу. Вже в нашій кімнаті я почув удар сокири біля кухні.
      За годину в хаті було не проштовхнутися. Чоловіки сиділи навколо столу, жінки обслуговували стіл, діти гасали навкруги. Тост слідував за тостом, але їсти курятину і курячий бульйон я не міг. Повага до здорового глузду та мужності старого півня не дозволяли мені цього.
   Я думав про те, що ми не замислюємося про життя в дитинстві, ширяємо над ним у юності, без успіху намагаючись розкрити в ньому сенс, б'ємося за нього у зрілі роки, а у старості шукаємо в житті спокою, але втрачаємо своє життя відразу, як стаємо байдужими до усього.
   Я пив з усіма тост за тостом і спробував усі інші страви на столі, щоб виявити повагу до господині. На курятину я намагався не дивитися. Якесь несподіване та нестерпне відчуття співучасті у злочині ні як не відпускало мене, хоч вже до того довелося бачити у житті багато. І ще довгий час все, що було пов’язане з курками та півнями, позначалося на моєму апетиті.
 
     Мой перевод на русский язык:
 
                Старая птица

   Дело было летом в Абхазии, недалеко от моря, где на период отпуска нашей семьи мы остановились у пожилой дамы. Она жила отдельно, но ещё могла хозяйничать самостоятельно. Её бесчисленное потомство жило неподалёку в своих домах. День подходил к концу, солнце уже скрылось и становилось темно. Через своего внука-школьника, хозяйка попросила меня попытаться поймать старого петуха, который уже проиграл битву за лидерство молодому сопернику и скрывался теперь в небольшом саду позади дома.
   Я вышел в сад и начал медленно продвигаться в его глубину. Через несколько десятков метров, на фоне темно-серого неба, я заметил пятно большой птицы. Старый петух притаился на ветке дерева у тропинки, справа от меня. Я замедлил шаг и начал тихо приближаться к этому дереву.
   Так я очутился у дерева и краем глаза измерил высоту своего прыжка. Петух был в пределах досягаемости. Я сделал резкий шаг  вправо, подпрыгнул и схватил петуха за ногу.
   К моему удивлению, петух не оказывал мне никакого сопротивления. Я даже успел поднять руку чтобы петух не коснулся земли. Он неподвижно провис головой с распущенными крыльями и не подавал признаков жизни. Казалось, петух принял смертельный удар судьбы с высоким достоинством. Что-то во мне переключилось. Вместо радости от такой лёгкой добычи я почувствовал горечь и стыд, словно ударил старого и больного человека.
   Хозяйка не скрывала своего удивления моей быстрой удаче, взяла у меня петуха и сразу взялась за дело. Уже в нашей комнате я услышал удар топора возле кухни.
   Через час в доме было не протолкнуться. Мужчины сидели вокруг стола, женщины обслуживали стол, дети носились вокруг. Тост следовал за тостом, но есть курицу и куриный бульон я не мог. Уважение к здравому смыслу и мужеству старого петуха не позволяли мне этого.
   Я думал о том, что мы не задумываемся о жизни в детстве, парим над ней в юности, без успеха пытаясь раскрыть её смысл, сражаемся за неё в зрелые годы, а в старости ищем в жизни покоя, но теряем свою жизнь сразу, как становимся безразличными ко всему.
   Я пил со всеми тост за тостом и попробовал все остальные блюда на столе, чтобы проявить уважение к хозяйке. На курятину я старался не смотреть. Какое-то неожиданное и невыносимое ощущение соучастия в преступлении ни как не отпускало меня, хотя уже пришлось увидеть в жизни много. И ещё долгое время все, что было связано с курицей и петухами, сказывалось на моем аппетите.
               
                8/19/23