Трiкстерiана епiлог

Психоделічно-терапевтично-трансформаційна казка в 15 частинах
Автор - Бруна
Написана з квітня по липень 2023 року.
У 2024 році автор зробила аудіо-відео-версію з яскравим музичним супровідом і спец-ефектами.
Відео 11-14 та епілог частини тут:
https://www.youtube.com/watch?v=rIDwDD-u6jQ&t=10s

ЕПІЛОГ

МАНІФЕСТ ТРІКСТЕРІАНИ

Так, тепер  я – Трікстеріана. Я пройшла Шлях, який зробив з дівчинки Ани, приємного дзеркала, трікстера, який зачепить за живе і вивільнить тінь. З  довірливого кролика - тригера, який пустить кров правди, вивільнивши зміїну отруту, що захована десь у душних і страшних підвалинах душі задля зцілення істинних сил і внутрішньої могутності. Так, мені треба було стати собою, щоб з цієї миті навчати інших казати НІ омані, казати ТАК реальності!
Після повернення Звідти, з Потойбіччя Невідомості, перше, чого навчилася Ана, - казати НІ всім, хто не сприймає її нової подоби. Хто хоче бачити стару і зрозуміло приємну іпостась. Минула Ана пристосовувалася і була гарнюнею. Трікстеріана не може собі цього дозволити, бо безжальна чесність сильніша за найгостріший меч, а реальність завжди влучить в ціль, як вистріл найкращого лучника з найліпшого арбалету. І, як кажуть: хіба хочеш – мусиш, дивитися у вічі істині, яка часто-густо неприємна і болюча.

Трікстеріана знає: якщо її особистість, слова і цілі, дії і рішення комусь незрозумілі, бо викликають страх у спостерігачів, вона сприйматиме це, як факт, й нічого більше. Вона стала такою, щоб викривалися чужі страхи, бо все її єство тепер знає: кожен має стати інакшим, пройти власне пекло, змінитися внутрішньо, щоб піднятися до найкращого в собі і світі. Саме тому Трікстеріана – тільки потужне дзеркало для інших, в якому людина бачить своє викривлення і прояви мерзенності, щоб сахнутися і захотіти не ховатися від власної сили, а взяти її собі. 

Колись Ана чула тільки: «ти така класна, з тобою завжди приємно, ти розумієш все, що я кажу, ти так вмієш слухати, як ніхто на світі, ти – найкраща»… Тепер Трікстеріана свідомо наражається на звинувачення: «ти бісиш, ти лякаєш, ти конфліктна, ти важка для сприйняття». Що сталося? Ілюзорне дзеркало на ім*я Ана розбилося на друзки. Тепер магічне дзеркало на ім*я Трікстеріана є спусковим гачком, щоб алхімія перетворення відбулася.
Процес змін – завжди незручний і проблематичний, важкий і болючий. Але не почавши пошуки себе самої серед власної Несвідомості, людина ніколи не стане людиною. Несвідомість завжди пручається, тримається усіма руками і ногами за свого володаря через звички і упередження. І так не хочеться нічого змінювати і змінюватися. І, звісно ж, той, хто намагається показати дійсність у її різнобічності і всілякості – провокатор змін. Агресор і ворог!
Ви вважаєте, що це ви дивитеся в різнокольорові – один блакитний, як небо, і один чорний, як безодня, очі Трікстеріани? Ні, це ваша Несвідомість, яка стала вашим другим «я» відчуває загрозу своєму спокійному існуванню. Несвідомість боїться, що тихому болотяному єству її господаря прийде кінець. Вона пручається, насилаючи вам думки: бережися демонічного погляду, він може поробити тобі погано, ой, лишенько, ґвалтують! А потім гнівно верещить і галасує: геть зміни від моєї хатини! І одразу потому Невідомість тихесенько і ріднесенько навіює пісеньку гарнесеньку: все нормально, нічого не відбувається й годі, не треба НІЧОГО робити.

Але я – Трікстеріана. І саме це «нічого» - суцільний жах. Бо коли «нічого» задовольняє всіх, мені дах зриває, бо творець має створювати щось. ЩОСЬ! Цікаве і чарівне! Красиве і корисне! Творчість – це майбутнє! Сталість – це минуле! Тут і зараз – це перманентна зміна.

І саме тому я, Трікстеріана, завжди незадоволена статусом «Нічого». І саме тому я потикаюся у стосунки, штовхаю і даю копняка, не даю пірнати у рожевих хмарах приємного ілюзорного життя, де все так би мовити гарнесенько, моя хатка – білесенька, всі фото-репорти на сторінці у фб і ютуб малюють краєвиди гарнесенькі, де нічого не відбувається неприємно реального, бо мій садок вишневий – моя фортеця, моя вишиванка – мій оберіг, і якщо я в це вірю, то моєму прихистку нічого не загрожує.
- Так! – заперечує Трікстеріана, - Бо Нічого це й є палац з піску, що стоїть на тонкій береговій смужці океану реальності, що наближається до крихкої забудови вічно-змінюваного і завжди невідворотного майбуття. 
- Ні! – істерить Несвідомість всередині людини, - Моє життя цілком задовільне. Я знаю те, що мені потрібно, спираюся на минуле, як на опору, що дає впевненість: все має бути таким, як я хочу, все просто: чорне – біле, добре – погано, друг – ворог, свій – чужий, не треба ускладнювати, все зрозуміло, й крапка.
- Так! – відповідає Трікстеріана, - Тебе навчали і навчили жити за усталеними сценаріями прямих ліній і простих ходів. Тобі казали тільки ті відомості, які не потребують інтенсивного розумового тиску. Тебе думати не навчили.
- Навіщо? – скиглить Несвідомість, тримаючи фортецю з останніх сил, - Думати – важко і тяжко. Хай думають інші, а я – людина маленька, мені й так добренько.

Без думання немає майбуття, але Несвідомість не здає власних ласих позицій, тому мені вистачить роботи до кінця світу, щоб запанував Всесвіт. Саме тому я йду туди, де не чекають. Припхаюся і починаю наводити шурхоту, щоб будити, тормошити, трощити стіни Несвідомості. Бо я вже побачила світ, який не тільки тином очеретяним соцмереж окреслений. Світ більший. І Світ кличе, випробовує, витягає за шкірку у реальність, щоб не заспалися.
Я – Трікстеріана. І я знаю закон того – великого світу. Закон - Невідомість. Щоб жити, долати перепони і творити, треба брати до уваги постійну непевність і змінюваність. І не жахатися її, а співтворити разом із нею. І тільки тоді Невідомість відкриється назустріч усією своєю енергією і гармонією.

Звісно ж, я розумію: людина – слабка істота. Що навколо і в середині неї невігластво і сила силенна пристрастей і спокус. Катаклізми і катастрофи чекають за рогом, і підготуватися можливо тільки у випадку, коли людина знає: хто вона є насправді, знає навіщо вона тут і зараз, і куди вона йде за великим рахунком? Але якщо війна у внутрішньому просторі, то рано чи пізно вона проривається назовні, і тоді треба триматися на два фронти.

І витримати таку напругу людині важче, коли немає сенсів, немає сил, немає світла, до якого належить її істинна сутність. Шлях до світла в собі – завжди поодинокий. І щоб дійти до світла – треба пройти крізь темряву і різновиди випробовувань, які не очікуєш.

Але тепер, мій друже, навіть якщо ти вбачаєш в мені ворога, ти не поодинокий. І якщо ти хочеш, або не хочеш, але мусиш знайти власне світло, то поруч із тобою я – Трікстеріана! І я тут для того, щоб показати орієнтир, дороговказ. Але спочатку показати тобі все, що заважатиме в цьому важкому, але такому величному просуванні. Ось моя підказка: шукай все в собі, бо Там – дорога і дім, їжа і ліжко, батько і матір, коханий і кохання, розумне і чутливе, тиша і слово, час і вічність. І коріння дерева сутності - Там, в Потойбіччі, де все стале і мінливе, темне і світле, низьке і високе. Всі витоки звідти, і все поринає туди.

Так, тепер і зараз ти – звичайна людина. Навколо тебе - буденність і побут. Ти в обіймах навколишнього, наче у павутинні. Серед новин і проблем, на гострих ножах сьогоденних питань і рішень. Хвороби власні і чужі висотують з тебе життя. І твоє серце, наче метроном, стукає крик про допомогу, про підтримку, про те, щоб знайти місце серед подібних собі і втримати його якнайкраще. Прокинься, вдягни райдужні окуляри уяви і йди вперед, крізь терра інкогніта цікавості, подивися в коло уробороса життя й смерті, пізнай покроково всі кольори власних прозрінь, подивися чесно і неупереджено в магічне дзеркало істини і ти зустрінеш власного трікстера, який вивільнить тебе самого і подарує твою долю і твоє призначення.

Ти запитаєш мене, мій друже: навіщо грати роль монстра? Чому не казати тільки-но приємні речі, бо ж всі і завжди чекають на віддзеркалення образу, який вбачається як найкращий? Чому ти затягуєш в безодню важких запитань, спонукаєш до неприємних відповідей, після яких струс мозку і вибивання землі з-під ніг? Ти не боїшся залишитися знехтуваною і одинокою?

Минулого вже немає. Воно пішло у безодню забуття. Тому не можна повернути просто Ану, як не можна стерти шлях осмислення, якщо воно відбулося. Бо увібравши в себе розуміння природи Трікстера, я перетворилася назавжди, відчинивши двері інакшому в собі. Ставши Трікстеріаною, і це – моя сутність. Можна бути чоловіком чи жінкою, красунею чи чудовиськом, обирати вигляд гарний чи потворний, викликати любов чи огиду. Одне знання закарбовано непохитно, наче нанесено на невидимі скрижалі: моя харизма в тому, щоб бути провокатором змін, з*являтися, щоб припинити сон розуму. І моя мета – відродити в кожній душі Силу - дивитися Істині у вічі і не відводити погляду від безодні. За якою є Велике і Величне Сяйво!