Поки що не осiнь
Вранці – прохолода та густий туман.
Шурхотить на гілці лист меланхолійно,
Мабуть, помічає тон осінніх барв.
Мариться ще липень, і гроза, і спека,
І квітучі луки, і срібна роса,
Річка промениста, наче спогад, тепла,
Чарівні полотна, стежка лісова…
Вже в повітрі чути жалощі осінні…
Додає зажури полум'я війни.
А по небу хмари, сизі і невтішні,
Сіють дощ обридлий, сірий і дрібний.
Поки що не осінь! Та уже й не літо!
Серпень прибирає синяву з небес,
Дозволяє вітру завивати грізно,
Викликає в серці ностальгійний щем…
Свидетельство о публикации №123081007578