Вiн зник у схрон,

...      Він зник у схрон,
Забав кохання учень ніжний;
Навкруг його глибокий сон
І трунний холод вже невтішний.
Він полюбляв забави дів,
Коли в розмай квітневих днів
Вони кружляли на свободі;
Втім вже у жвавім хороводі
Не чути їх тендітний спів.

Як дАвно стАрці милувались
Його веселістю живою
Здебільше сумно посміхались
І говорили між собою:
«І ми водили хороводи,
Блищали також в нас уми;
Та постривай: роки ж, як води,
І будеш ти, що нині ми;

Як нам, О світу гість грайливий,
Тобі обридне увесь світ;
Грай поки…» Втім, старці вразливі
Живі, а він уклався – квит.
Без нього друзі бенкетують
У квіті весняних садів
І зрідка, зрідка іменують
Його в розмовах юних дів.

З дружин його, крізь котрих перли,
Одна, можливо, ллє сльозу
І пам’ять радощів померлих
Покличе думкою до сну…
Чому?..
За селами й містами
Гробниці мирно, як у комі,
Під неприхильними хрестами
В гаю сховались віковому.

Там на краю тої дороги,
Де липа здавна ще шумить,
Забувши про усі тривоги,
Нещасний хлопець наш лежить.

Марно блищить промінь денниці
Чи місяць сяє, кривоніс,
Й довкола свіжої гробниці
Дзюрчить струмок, шепоче ліс;

Даремно вранці до малини
Красуня з кошиком іде
І у струмочок край скелини
Зваблива ніженьку сує:
Ніщо той сон не зіпсує
Не переб'є  й не призупИнить.

P.S. Переклад вірша Пушкіна О.С.