Юрий Андрухович род. 1960 Май это май...

Из цикла «Заметки фенолога»

Май это май. Мы неповторимо живые,
наши сады как леса с непролазною тенью.
Сколько даровано было тепла тем каменьям,
света — тем окнам, подземного тленья -
траве?

Сколько упрятано в нас разноцветных огней?
Мая несём на себе беспокойные знаки:
здесь, меж великостью камня и малостью злака,
не обернётся ли милость природы на гнев?

Сколько на наших глазах облетело кульбаб?
Что остаётся — пустое стебло безголовья?
Мыслящих стеблей разросшееся пустословье?
Смотрим на ветер, и луч — точно поданный трап.

Кровь переменится. Цвет на каштанах пройдёт.
Жить мы торопимся, словно живём после мора.
Может быть, в том и спасенье – познать это пору,
как завершенье цветенья. Единственного. Одного.

Травень є травень…

З циклу «Нотатки фенолога»

Травень є травень. І ми неповторно живі,
й наші сади мов ліси з непролазною тінню.
Скільки тепла подаровано цьому камінню,
світла — цим вікнам, підземного тління —

траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?
Травня несем на собі неспокійну відзнаку:
тут, між великістю каменя й малістю злаку,
чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?
Що залишається — стебел пусте безголів’я?
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.
Ми поспішаємо жити, немов після мору.
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,
ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.