Трiкстерiана 4 частина

Психоделічно-терапевтично-трансформаційна казка в 15 частинах
Автор - Бруна
Написана з квітня по липень 2023 року.
У 2024 році автор зробила аудіо-відео-версію з яскравим музичним супровідом і спец-ефектами.
Відео Пролог, 1-6 частини тут:
https://www.youtube.com/watch?v=-7W3VZLdogo

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

TERRA INCOGNITA

І тільки-но дужки торкнулися шкіри обличчя, а різнобарвні скельця опинилися на рівні очей, Ана відчула, що підлога кудись рушила. Стеля ж почала наближатися до неї впритул, а потім поглинула її у вир різнокольорового тайфуну. Все єство вивернулося з лиця навиворіт, увесь світ став з ніг на голову, а життя пустилося в танок - несамовиту джигу! Дівчині здалося, що примарна дзиґа взяла над нею верхи, і все закрутилося, і все завертілося навколо неї завдяки якійсь невідомій силі, що охопила і потягла незнамо куди. В голові запаморочилося, а очі заплющилися самі собою.

Коли ж несамовите чи-то падіння, чи-то кружіння, чи-то політ припинилося, і нарешті знайшлося щось схоже на точку опори, то, відкривши очі, дівча побачило навколо себе абсолютно незнайому місцевість. Навкруги була суцільна сірість - невизначено непевна, ні те, ні се, незрозуміло яке. Куди не кинь погляд, розляглася сталево-попеляста рівнина, на якій розташувалися у якійсь геометрично незрозумілій послідовності світло-димчасті і темно-бурі камінці різного розміру – від дуже великих, до зовсім малих. Ана стояла і дивилася на цей мурий краєвид і думала: де ж це вона опинилася? І тут почула голос позаду себе:
- Привіт!
- Хто тут? – підстрибнувши від несподіванки, вирвалося у дівчини.
Ана обернулася і побачила, що знаходиться за метр від чудернацької каменюки – великої і незграбної, яка промовляла до неї грюкотливою, схожою на каменепад в горах, мовою, яку вона, тим не менш, чудово розуміла.
- Тут всі свої. – відповіла каменюка.
- А хто такі «ВСІ» і кому вони «СВОЇ»? – логічно запитала Ана.
- О! Цікавезне запитання! – відреагував камінь та продовжив, - Свої, тому що тут. А всі – це ми.
- А хто такі «ВИ»? – продовжила заглиблюватися в діалог Ана.
- О! Цікавезне запитання! Ми – це нащадки метеориту, який пролітав повз цієї місцини і випав сюди дощем з каменів, тобто нас. Отже, тепер ми тут.
- До речі, а де це «ТУТ»? – вирішила отримати більше конкретики про місце знаходження мандрівниця не за власним бажанням.
- О! Цікавезне запитання! – тричі повторив свою примовку розмовляючий камінь, - Тут – це звісно, де ми саме зараз, і ніде інде ще.
- Ну це цілком зрозуміло, бо Там – це де ви були до того, як почали бути Тут.
- О! Цікавезний висновок! – радісно вигукнула каменюка і навіть підстрибнула від задоволення так, що поверхня попелястої рівнини трохи здригнулася, - Ти – дуже розумна істота, тому радий познайомитися, бо якби ти була нерозумна, то навіщо з тобою мати справи. Отже, мене звуть Цікавезник-Рок.
- Справді? В одній відомій мені мові, рок означає «камінь».
- О! Цікавезний збіг! То ж, а як тебе звати?
- Ана, можеш мене називати цим ім*ям. Але дозволь все ж таки повернутися до нашої теми і запитати: звідки ви Тут?
- О! Цікавезне запитання» Ми – Звідти!
- Звідки «ЗВІДТИ»? О! Я знаю, це - цікавезне запитання!
- О! Абсолютно цікавезне! Звідки ти знаєш?
- Звісно ж, звідти.
- Отож, і я кажу: ми – з вітки всіляких цікавезних світів, яких неможливо порахувати і навіть збагнути.
- О! Цікавезне пояснення, - замислилася Ана, а потім додала, - Тобто, існує Дерево світів, а ви з одної з таких віток?
- О! Яка ти розумна істота! І так, і не зовсім так. Дерево – це Всесвіт, на якому зростає багате віття світів, які відокремлюються листям світів, а ще є квіти світів, з яких потім народжуються світи-плоди.
- О! Як цікавезно! – не втрималася Ана, а потім розсміялася і промовила, - Ну от, я заразилася від тебе цікавезністю.
- Но! Цікавезність – не хвороба. І щоб ти знала: каміння взагалі не переносить вірусів. Отже можеш бути впевненою: ти не підчепила жодної хвороби від мене. – серйозно і виважено прокоментував її жарт Цікавезник-Рок, а потім запитав, - Тож, цілком здорова Ана, а звідки ти Тут намалювалася?
- Ну, думаю, що зі свого світу… Але на якій він гілці і де знаходиться порівняно із твоїм світом… точно сказати тепер не можу. – розгублено додала Ана, бо ум заходив за розум від того, що відбувалося із нею тут і зараз.
- О! Цікавезне повідомлення! Обожнюю шукати відповіді на складні запитання і розв*язувати важкі вправи з життєвих каверз. Отже, Перша аксіома: ти – не камінь.
- О! Це абсолютно беззаперечно.
- Друга аксіома: ти розумна жива істота.
- Дякую за високу оцінку моєї розумової здібності, а щодо другого факту: так, живіша за всіх живих, - посміхаючись сказала Ана.
- О! Цікавезна третя аксіома, яку, до речі, ти вивела самотужки, без жодної допомоги з мого боку. Отже, твоя живість виокремлює тебе серед багатьох істот цього світу.
- Що ти маєш на увазі? Поясни! – допитливо запитало дівча.
- Ой! Ось цього я тобі не можу пояснити… Втім, за мить до твоєї появи Тут, увесь наш світ був наче живий, але наче й ні, ми одночасно були тут і зараз, але й наче й перебували у якомусь невизначеному стані існування.
- Схоже на кота Шредингера: кіт у закритій коробці чи то живий, чи то не живий, незрозуміло, бо потенційно можливість може розгортатися в обидва боки.
- Но! Про жодного кота у нас тут я не чув.
- А про кого чув?
- О! Цікавезне запитання. Багато хто Тут живе. Особисто я тісно знайомий зі Змією-Коловраткою, яка часто-густо приповзає і розташовується на моїй поверхні. У нас є спільні інтереси щодо загадок одне одному. Ми любимо цікавезно пофілософствувати. До речі, вона якось загадала мені одну загадку, яку я й досі не можу відгадати: що це таке, коли змія скрутилася в коло та кусає себе за власного хвоста.
- Уроборос! – вигукнула Ана.
- О! Цікавезна відповідь.
- Навіть не запитаєш: що це означає?
- Навіщо, я тобі просто вірю, бо ж аксіома третя каже: ти – розумна істота, а із розумом не посперечаєшся.
- Але чому ти так беззаперечно довіряєш моєму твердженню? – здивовано запитала Ана.
- Бо ж ти – живіша за всіх живих, чи не так!
- А якщо моя думка доволі сумнівна, чи може я пошуткувала, і це слово немає жодного значення? – вирішила підколоти дівчина довірливу каменюку.
- Но! Тут все має неабияке значення. Факт. – впевнено відповів Цікавезник-Рок, продовжуючи, - Особливо твердження, які виринають із глибин цікавезного єства.
- Отже, слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш, бо почне своє власне існування?! – вирішила для певності уточнити Ана.
- О! Цікавезний висновок! Ти починаєш засвоювати світосприйняття нашого Тут.
- А окрім Тут, може це місце має якусь більш прийнятну та конкретну для мого розуміння назву.
- Яку наприклад? – із цікавістю запитав камінь.
- Наприклад, країна мрій, або територія цікавезної невизначеності, або може терра інкогніта? – розмірковувала Ана.
- О! Цікавезне спостереження. Наша місцина – цікавезно примхлива пані, і може міняти назви, як панчохи. І ніхто не стане на заваді. І кожен може називати її як заманеться, вона ж буде пристосовуватися і робитися згідно уяві та бажанням того, хто надає їй назви та фантазує щодо неї.
- Тобто, ти хочеш сказати: Тут не має певних непохитних законів буття та правил поведінки природи?
- Майже не має. Тому особисто я, Цікавезник-Рок, притримуюся власної базової теорії перебування тут і зараз: світ простий і сталий, отже нема чого вигадувати складні слова. Тут воно і є Тут. Стисло і зрозуміло.
- Так, все із тобою зрозуміло. – посміхнувшись, дівчина полоскотала поверхню каміння, яка на дотик була теплою та гладкою.
- Ну, якщо з цим питанням завершено, тоді виникає наступне: а навіщо ти Тут? – запитав камінь.
- Це я знаю: я шукала Трікстера, та знайшла тільки його дивовижні окуляри, потім вдягла їх, а потім, бац! – і опинилася Тут.
- О! Цікавезна метаморфоза! Отже, ти шукаєш Трікстера? А хто він такий?
- Навіть точно не можу тобі відповісти. Здається, мені хочеться так думати - близький друг… Точно знаю тільки одне: мені конче необхідно, життєво необхідно знайти його.
- Робимо цікавезний висновок: якщо ти вдягла його окуляри і з*явилася ні де інде, а саме Тут, отже шукати його потрібно саме в цьому світі. – впевнено підвів підсумок Цікавезник-Рок, і дівчині нічого не залишилося, як погодитися із ним, - Сам я тобі не можу допомогти, але впевнений, що Змія-Коловратка, про яку і тобі розповідав, точно знає про все, що Тут відбувалося, відбувається, а може й навіть відбуватиметься. До речі, а ось і вона повзе: згадай про гадюку – з*явиться, наче пилюка…