Небесна

Настали сірі і жахливі дні і ночі самотні,
тонеш у своїх думках і спогадах,
повертаючись постійно у жахливу подію, змінивши твоє життя.
Так тримають тебе кайданами Старі Думки та спогади,
від них треба позбутися як найшвидше, щоб не потонути,
якщо раптом здійметься буря,
заплутавшись у своїх думках та спогадах, мов у павутинні,
втративши відлік часу, а небо для мене потьмяніло.
Стало сірим як саме життя. І немає з ким порадитися,
обговорити те, що сталося. Перетікали дні у присмерки,
у ночі з неспокійними сновидіннями,
де розтікалися паркетними візерунками криваві патьоки,
і пробудження не давало відчуття відпочинку.
Замкнувся час у страхітливе коло самотності,
з якої немає виходу,
здавалося це паска чи чергове випробування,
віддавши свій браслет,
який оброблений чорним камнем із зарисом прадавнього злочину
та дивовижного металевого птаха
ворогу…
Звалився жах на мене, мов грім із ясного неба…
Нажилася собі стільки проблем, тепер не можу вирішити,
почала втрачати віру в себе:
втрата - смерть особлива,
дізнавшись помер мій ворог,
відкривши серце ворогам,
впустивши ворогів у свою душу,
та взявши на себе їхні провини і пролиту кров,
то стають вороги із тобою одним цілим:
їхня життєва енергія,
їхні долі єднаються з тобою, єднаються з твоєю.
Вплив цей схожий на нафтову пляму,
вкриваючи воду плівкою, від чого в воді гине все живе,
щоб відділити від себе ці інші негативні енергії потрібний час,
і найкраще, коли ніхто не заважає своєю присутністю.
Якщо ж цього не зробити, змінюється людина,
живучи надалі життям того, хто був її щирим ворогом.
Не можна жаліти ворогів…
зненацька явилася примарне диво Небесна,
Побачила, що втратила віру у душі свого господаря…
Промовивши:
- не відводь очей,
скажи мені прямо ти не бачиш мене,
я твоя сліпа пляма і все бачу…
Розумієш, що я твоїм вироком буду,
тільки не відводь очей,
я не зникну нікуди,
Обернулася до Небесної.
Перехрестилась, просячи підтримки,
подумки благаючи про відновлення сил,
повернення втраченого браслету і порятунку від самотності…
Не дивилася небесна на мене, склавши руки у молитві…
При цьому золотилися зірки над її головою,
то була не корона,
а щось важливіше за атрибут земної могутності - небесна влада.
Вважалося:
Жива небесна для тих, хто вірить у неї.
І являє небесна кожному свій лик такою,
якою лише ти побачиш небесну,
попросила пробачення у небесної.
Відчувши, зовсім поряд, тривало життя, звичайне
і не менш важливіше, ніж мої страхи, сумніви і печалі.
Потрібно захищати це звичайне життя,
щоб у ньому перемагало щастя.
Якщо є шанс ступити за межу, то ступай, а ти від нього відмовляєшся,
шкодуватимеш усе життя…
Подивившись у небо над землею, засліпило його блакиттю.
Знову повернулися у світ кольори, вітерець дихав прохолодою,
танцювали тіні від шурхотливого листя на траві під деревами.
Можливо,
Видавався світлий день неймовірною подією на тлі всіх цих жахів,
обступивши їх останніми місяцями.
Ось тобі і вихід із замкнутого кола чи відповідь на твої благання.
Ти вільний, хай і тимчасово.
І не самотній, якщо не відгородишся від людей новою стіною.
Раптом опинився брасле на моїй руці,
провела рукою над браслетом у зворотньому напрямку,
гасячи сяйво, неначе підказував браслет,
як керувати, могла рухати голографічним світлом карту
і змінювати масштаби, відразу ж металева птаха ожила,
так що миті дихала життям, навіть ожили камені,
освітилися в глибині
і над зап’ястям піднялися мерехтливі малюнки,
схожі на карту,
взявши та одночасно труснула металевого птаха за крила,
зненацька задзвеніли мелодійно пера,
піднявши свій могутній голос:
- вільні тут землі - загарбника не люблять.
Загарбнику вільні землі ніколи не дістануться,
 і поки ми непроханих зустрічати будемо,
не буде їм спокою на нашій благословенній землі.
вмить всі околиці небесного лику
перетворилися в дзеркальну гладь через крававу війну.
Так вирішила Зоряна рада над землею.