Старому світу, приходить кінець...
Хтось вибрав, мене, передати їм це.
Він хворий, кричали, довкола сліпі.
Так, я психопат, говорив їм, все це.
А ще, ти розумний, сховався в собі.
Для них, ти є тим, хто руйнує їх світ.
Сміялися довго, аж сльози лились.
А хтось, червонів, ну все як колись.
За ради дітей, ти, віддав своє тіло.
Хтось час колихнув, це емоції в ділі.
Тримаєш удар, за собою у пастку.
Це все для людей, така їхня маска.
Себе не впізнають, вони без очей.
Та ти бачиш це, в задзеркаллі тіней.
На пастку для них, віддав своє тіло.
Вогонь заховав, маскувавши надії.
Твої запитання, вбивають брехню.
Помітили зміни, хтось спалив темноту.
Відчули прокляття, це тіло болюче.
Кохання і правда, вогонь неминучій.
Вібрації світла, відчуваєш в собі.
Це світло вбиває, всі тіні в мені.
Тихенько крадеться, і знов укусила.
На неї чекав, проковтнув, пастка діє.
Пастка дiE
© Copyright: Роман Сивко, 2023
Свидетельство о публикации №123080302245
Свидетельство о публикации №123080302245
Рецензии