Богдан Лепкий 1872-1941 Родному краю

Лепкий

О родной мой бесталанный край!
Вновь увижу ли тебя? Не знаю.

Вечер – звёзды – травы – серебрятся росы.
Где ни ступишь – пахнут сенокосы.

Ходишь, будто в сказке, сам из сказки,
Полный грусти и сердечной ласки.

Полный ласки, что, как та водица,
Через край из сердца тихо льётся.

Сам не знаешь, где ты и откуда?
Люди – братья, мать твоя - природа.

О родной мой бесталанный край!
Вновь увижу ли тебя? Не знаю...

До рідного краю

О мій рідний безталанний краю!
Чи побачу я тебе? Не знаю.

Вечір — зорі — трави — срібні роси.
Де не ступиш — пахнуть сінокоси.

Йдеш, як в казку, й сам ти мов із казки,
Повний туги і щирої ласки.

Повний ласки, що, мов та водиця,
Через край із серця твого ллється.

Сам не знаєш, де ти й звідкіля ти?
Люди — браття, а природа — мати.

О мій рідний безталанний краю!
Чи побачу я тебе? Не знаю...


Рецензии