Богдан Лепкий 1872-1941 Родному краю
О родной мой бесталанный край!
Вновь увижу ли тебя? Не знаю.
Вечер – звёзды – травы – серебрятся росы.
Где ни ступишь – пахнут сенокосы.
Ходишь, будто в сказке, сам из сказки,
Полный грусти и сердечной ласки.
Полный ласки, что, как та водица,
Через край из сердца тихо льётся.
Сам не знаешь, где ты и откуда?
Люди – братья, мать твоя - природа.
О родной мой бесталанный край!
Вновь увижу ли тебя? Не знаю...
До рідного краю
О мій рідний безталанний краю!
Чи побачу я тебе? Не знаю.
Вечір — зорі — трави — срібні роси.
Де не ступиш — пахнуть сінокоси.
Йдеш, як в казку, й сам ти мов із казки,
Повний туги і щирої ласки.
Повний ласки, що, мов та водиця,
Через край із серця твого ллється.
Сам не знаєш, де ти й звідкіля ти?
Люди — браття, а природа — мати.
О мій рідний безталанний краю!
Чи побачу я тебе? Не знаю...
Свидетельство о публикации №123080201005