Знов наснилося море

МЕНІ ЗНОВ НАСНИЛОСЯ МОРЕ.

Мені знов наснилося море, його обрій безмежно - синій
Воно кличе, воно говорить, що по крові ми з ним єдині.
Що  морська вода  в мої жили ще з народження перелита.
І воно мене породило, та без моря мені не жити.
Я стою біля  краю хвилі. В сірі очі сміється вітер
І кричать мені білокрилі чайки про нескінченне літо.
На плетеній мотузці мушля, найдорожча з прикрас коштовних
Від біди захищає душу неприборкану, невгамовну.
Не лякає в зеніті спека.   Я чекаю  свої вітрила...

Всі ці спогади так далеко, немов інше життя ми жили.
Немов там ні війни, ні горя не було ще у нашій Яві.
Тільки небо, Любов та море. Тільки сонце та ми у сяйві.
Мені знов наснилося море. Я прокинулася і плачу.
І тече з очей сіль  від болю. Від того, що навкруги бачу.
Бо вода морська в моїх жилах  закарбована як святиня.
Хай порвалися ті вітрила,   не пробачу я вам дельфінів.
Олена Жажкова.
29.07.2023.