злившись століттями на неньку,
заздривши чужому щастю,
і ось нарешті наважилися напасти на Україну
З лайна потрапивши до князів,
Не відмити до смерті бруду,
Тієї плями, що змалку збиралася,
Як потреби колишньої немилості.
Не зрозуміємо: звідки злість
Гнівом сповнить ситий рот?
Це минулого утробу
Верх над розумом бере.
вмить піднялися наші Браття,
Горить у пам'яті Багаття...
Горить, горітиме Віками,
Вже не відмити Тої плями,
Яка на душах Їхніх висне,
Ночами в думах Їхніх кисне...
Пляма
© Copyright: Наталия Кравченко 4, 2023
Свидетельство о публикации №123072802047
Свидетельство о публикации №123072802047
Рецензии