Григорий Чубай 1949-1982 Покоя своего снесём канон

Покоя своего снесём каноны,
Спалим к покою своему мосты.
Возьмём на плечи небо, что дано нам,
Чтобы его по миру разнести.

Пусть будет всем и радостно, и грустно
Дыханье ощутить его ветрил.
... Несём для дней прозрачность светодумную,
Для вечеров — размах багряных крыл.

Несём  рассветам голубое пламя,
Несём для ночи звёздные плащи.
На плечи точим людям и деревьям
Небесные лучистые дожди.

Из неба бури точим буйновейные,
Пускаем чудо-птицей из руки…
Лишь разнести его не пожалеем,
А то бесцветным станет
И глухим.

Зламаймо свого спокою канони,
Спалім до свого спокою мости.
Візьмім на плечі небо, що дано нам,
Щоби його по світу рознести.

Хай буде всім і радісно, і сумно
Зачуть висотний дих його вітрил.
…Несім для днів прозорість світлодумну,
Для вечорів — розмай червоних крил.

Несімо для світань блакитні мева,
Несім для ночі зоряні плащі.
Точім на плечі людям і деревам
Із того неба сонячні дощі.

Точім із нього бурі буйновійні,
Пускаймо диво-птахом із руки…
Лиш рознести його не пожаліймо,
А то безбарвним стане
І важким.