Світанок… Де тополя проростає,
Шепоче вітерець в її листах,
Та жодної хмариночки не має,
Лише примари в неба на вустах.
Живе собі земля, та мов не знає,
що коїться навколо… Де тремтить
Життя, що через мить піде… Злітає,
Від тіла, що в траві давно лежить.
Життя немов дитя… Земля - як мати,
Що прийме в будь яку раптову мить,
А небо - як його не називати,
Це вічність, що як серце нам болить.
Життя собі глядить з небесній вежі,
Залишивши мандри своїх років,
Любові непогашені пожежі
В білизні нефарбованих снігів.
Якщо б ми знали змалку… Та якщо би
Змогли вже зараз… Тільки сивина -
Не попіл, не костер, не тінь хвороби,
Лишень душі велика глибина.
Св танок Де тополя пророста
© Copyright: Деми Новак, 2023
Свидетельство о публикации №123072302188
Свидетельство о публикации №123072302188
Рецензии