Невесела самоіронія
Н.Бидненко
Бог дав такі-сякі мізки…
Чому ж я десь в коморі їх лишила?
То вороги й обсіли, як круки,
Мої ж в безсиллі опустились крила.
Душа волала: «Зупинись!»
Й сама собі перечила у діях…
І два бажання в спротиві зійшлись,
Лиш вітер в розпашілі щоки віяв.
А мізки спочивали від турбот,
Отримавши негадану відпустку…
Оцей підступний долі поворот
Лишив на пам’ять тільки біль і пустку.
***
Бог дал невесть-какие, но мозги...
Зачем я здесь в чулане их оставила?
Да враги и обсели, как вороны,
Мои от безсилия опустились крылья.
Душа орала:"Остановись!"
Сама себе перечила в поступках...
И два желания в противодействии сошлись.
Лишь ветер в пунцовые щоки веял.
А мозг отдыхает от забот,
Получив нежданный отпуск...
Этот коварный судьбы поворот
Оставил на память только боль и пустоту.
Грустная самоирония
© Copyright: Татьяна Маркова 3, 2023
Свидетельство о публикации №123072206423
Свидетельство о публикации №123072206423
Рецензии