Здавалося, що літа зовсім не було,
Вже за вікном почав жовтіти сад,
Пора прийшла зрізати виноград,
Ось-ось стрімкий почнеться листопад,
Куди ж поділось те п’янке, чаруюче тепло?..
Снували хмари, проливаючись дощами,
Й стояли знов погожі, та короткі дні,
На пожовтілих грушах метушились горобці,
Безмежний ліс завмер в палаючім вогні,
Все яскравішими вкривався кольорами.
Губили листя клени та берези сумовиті,
І гронами червоними пишалась горобина,
Колюча проглядала поміж чагарів шипшина,
З плодами рясними принишкла геть калина,
Були усі дерева смутком осені повиті.
Та зеленіли ще берести, ясени, дуби могутні,
Неначе непідвладні подихам новим,
Блискучим, мальовничим змінам золотим,
За лісом вже вмивалось все туманом річковим.
Нема вже літа, але осені дари насправді незабутні.
Здавалося, що лiта зовсiм не було
© Copyright: Андрей Март 2, 2023
Свидетельство о публикации №123072104813
Свидетельство о публикации №123072104813
Рецензии