Синіє в далечі серпанок,
І тиша смутком обпіка.
Тепло зникає так неждано,
Немовби хвиля гомінка.
А я візьму свою гітару,
Згадаю мрії давніх днів
І шепотітиму, як мантру,
Про те, як дощик струменів.
В думках полину у минуле,
Можливо, зможу наздогнать.
І, поки зовсім дощ не вщухне,
Вбирати буду благодать.
Розвію оболок* засмучень
І дим тривоги заодно
І відпочину від напружень,
Від зла, що млою наповзло.
Згадаю я романс ліричний,
Що стерся з пам'яті давно,
І голос юні* романтичний
Поллється в душу, як вино.
Там буде все про щастя вічне,
Про всі жадання напівсну.
Зітхне гітари серце срібне,
Відлунням кане у пітьму…
*Оболок – (поет. заст.) хмара.
*Юнь – (поет.) те саме, що юність.
Вiзьму гiтару
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123071805940
Свидетельство о публикации №123071805940
Рецензии