Прощальний Блюз Мантри Мiсяця у Текилi

на музику George Gershwin - Summertime, виконує Sidney Bechet
https://www.youtube.com/watch?v=IG4nPM9uxwg

Вона поїхала далеко,
за  сині гори та моря,
гайнув метеликом фламенко
у той вогонь що ллє зоря;

де міражами сяють далі;

проклав шлях Місяць в чужину…

А в небі тут - зірки згорали
в ночі сльозами бурштину…

Вона поїхала далеко,
навік залишив рідний край,
розтанув в небі, як лелека,
гайнув у Синій Водограй…

Вона поїхала далеко,
де щастя - сонце зустріча…

Осиротіли всі смереки…

І плаче Місяця свіча…

Поглинув Час все незворотньо,
залишив серце без чудес…

І  смуток хлебтає самотньо
сирітство Кинутих Небес

де дні складаються в століття,
і шхуни, зграєю птахів,
у небі п'ють тисячоліття
тугу морських чужих шляхів;

де народився в світ порочний
Поет, пізнати гріх душі,
щоб все розрізати поточно,
на мантри, сури та вірші…

Поету лишив синьооко
сльозити смутком образа,
вона поїхала далеко,
де обрій спалює гроза…

Коли ж вуаль років численних
позолотить фольгу життя,

любов - розбавить сік лілейних
у кришталі чар забуття,

і Місяць в дзеркалі текіли
вночі проявить тонкий лик –

дай Бог, щоб їй достало сили
відчути серцем щастя крик;
коли дощем в її сторонці,
ажурно краплями по склу
Поет напише на віконці,
як він сумує по теплу…

Щоби вона в Краю Мовчання,
у світлі блискавки в ночі
почувши грім його кохання,
в журбі зітхнула в самоті,

де ніччю, в громі блискавиці,
заграва висвітлить вікно
і феєрично наші лиця
їй намалює чорне скло…

Вона, відчувши вибух в жилах,
босоніж йдучи геть по склу,
потоне Місяцем в текілі,
і вип’є сум весь по ковтку…

У Світі все по волі Рока…

І Блюз Розлучених Сердець
хрипить бельканто одиноко:

Любов в розлуці – не жилець!

Вона пішла по волі Рока,
за сині гори та моря…

Любов вигадливо-жорстока,
коли в розлуці догора!

Коли клинок туги безбожно
розріже  навпіл в серці Рай -
вірша забутий подорожник,
положить всім печалям  край,

шепнувши: люба, прощавай!