Николай Хвылевой 1893-1933 За облаком зима

Посёлок на горе, а там — заводик сизый.
На сердце лепестки тепло-тепло так: мак.
Отщебетал уж птах неистовые мессы -
За облаком зима.\Не за горой зима.

За облаком зима, а лебединых крыльев…
Не видно на путях - запламенел ноябрь,
Однако луч-цветок не заострит мотыги -
Он захворал в степях.

Спокойной ночи! К югу мы, гуси, потянулись.
Вслед вам и я туда (сомненья всё сильней).
И в жизни так всегда: к лучам горячим рвёмся,
Как только где-то стихнет их пламенная песнь.

Лосёнком поскакал ветрец жёлто-осенний,
Дуб с голыми ветвями растёт в уме моём.
Гудок. Товарищи идут, как франкмасоны,
Печальные поля уходят на покой.

Как тихо. Только шелест поисхудавших листьев,
Понурый пес бежит сквозь грустный буерак…
В какой гармонии дождусь и встречу гостя?.
За облаком зима...

За обрієм зима

Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не видко на шляхах — жевріє листопад,
Але і промінь-цвіт не намантачить рала —
Захворів у степах.

Добраніч! У вирій ми, гуси, простяглися.
За вами й я туди (вовтузиться сумнів).
І завжди так в житті: до сонця несемося,
Лишень затихнуть десь його палкі пісні.

Лосунем поплигав вітрець жовто-осінній,
Росте на думці дуб з голісіньким гіллям.
Гудок. Товариші ідуть, як франкмасони,
І на спочинок теж задумливі поля.

Мовчазно. Шарудить тільки змарніле листя,
Похилий пес пробіг через сумний байрак…
В якій гармонії я дочекаюсь гостя?.
За обрієм зима….