Владимир Свидзинский 1885-1941 Так грустно было ту

Так грустно было тут и одиноко,
А ты, дивчинушка, пришла —
И стало так, как будто ты с собою
Свет ясный солнца принесла.

Смотрю - гробы травою сплошь покрыты,
В траве как брызги одуванчик золотой,
И ветки вишен, все в цветах душистых,
Склоняются над каждым из крестов.

И всюду жизнь, и всё, живя, ликует,
И всё желает буйствовать, цвести…
А ты стоишь, головку наклоняя,
Печальный ангел красоты.

Так сумно тут здавалось самотою,
А ти, дівчинонько, прийшла —
І стало так, неначе ти з собою
Ясного сонця принесла.

Дивлюсь — усі гроби травою густо вкриті,
В траві розбризкалась кульбаба золота,
Гілки вишень, в пахучо-теплім цвіті,
Схиляються до кожного хреста.

І скрізь життя, і все радіє, живши,
І все жадне буяти і цвісти…
А ти стоїш, головку похиливши,
Як анголь смутку й красоти.


Рецензии