Надивитись не можу на стихію морську,
Я немовби в полоні голубого дощу.
Білі чайки літають, владно кличе блакить,
Тільки крилець не маю, вік також не щадить.
Море радістю віє і казковістю мрій,
Білий парусник вабить ясним сяйвом надій.
Наче птах білокрилий, він долає лазур.
А у серці моєму – невтихаючий блюз.
Синє море, як пісня, як романтика снів,
У звучанні прибою – дивна аура слів.
Поетичним мотивом надихає луна,
Мелодійність природи відчуває душа.
Стало море минулим, що не гасне в душі,
Тільки в серці і мріях – буруни голубі…
Стогнуть хвилі тужливо у тяготах війни,
Та у пам'яті завжди, як відлуння весни…
Вiдлуння весни
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123070802772
Свидетельство о публикации №123070802772
Рецензии