Равновесие

двомовне

Рівновага

Дно дня. І скімлячі тривоги
Лякають чмелених собак,
Що не збагнуть – двоноги боги
Не в силах вкрити їх ніяк.

А після буде ніч не краща –
Гірка, як редька: хрін заснеш.
Всі сни блукають десь у кащах
Кинжальних звісток, сліз без меж.

Ракета б'є високоточно,
Розруйнувала Божий Храм.
Хрест ухнув в землю остаточно,
А що, як Бог селився там?

Що як стіна несуча впала,
З триперстя небо, дух обм'як?
А що як Бога з-під завалів
Нам не дістати вже ніяк?

Але дивлюсь на тебе зрання
Крізь безповітряні пласти:
Він вижив, Боже, бо кохання
Без нього б не могло цвісти!

І молимося на насталу
Хвилинну тишу суголось…
Як дивно все, що бути мало,
Та в цьому дні не відбулось.

Равновесие

Дно дня. Скулящие тревоги
Пугают обмерших собак,
Не верящих, что мы не боги –
Не в силах их спасти никак.

А после ночь грядёт не слаще
Прегорькой редьки: хрен уснёшь.
Все сны блуждают где-то в чаще
Вестей, заточенных, как нож.

Высокоточная ракета
Разворотила Божий Храм.
Крест ухнул в землю, смерть отпета.
А вдруг Господь ютился там?

Стена несущая упала,
И небо стало с три перста.
А вдруг Его из-под завалов
Уже и вовсе не достать?

Но на тебя смотрю и вижу
Сквозь безвоздушные слои:
Он выжил, Господи, он выжил!
Иначе не было б любви.

И мы с тобою знаем оба,
Молясь минутной тишине,
Как чудно всё, что быть могло бы,
Но не случилось в этом дне.