Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Песня о неуничтожим

Песня о неуничтожимости материи

В чащобу забредя, закутавшийся в ветер,
покрытый небом и обёрнутый стихами,
лежу, как мудрый лис, под папороти цветом,
и стыну, холодея, отвердевая в камень.

Река древесная зелёным половодьем,
часов, комет и листьев беспрерывный лепет.
Зальёт меня потоп, расплющит белым солнцем,
и тело станет углем, песня будет пеплом.

Прокатятся, как лава, тысячи столетий,
где  жили мы, там  вырастут неведомые пальмы,
от  угля наших тел зажгутся чёрные соцветья,
и в сердце зазвенит  стук  джаганов в копальне.

Джаган - кирка, кайло.
Копальня - рудник, шахта.

Пісня про незнищенність матерії

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями,
лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,
і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

Прокотяться, як лава, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми
і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.