Глоток, ещё глоток

Ковток, іще ковток…

Вікно небес заліплене хрест на хрест.
Проміння б'є, розтріскується скло.
І вирушають янголи на захист,
Знесилених ховають під крило.

Вишіптують зневірені:
– Не витри…
– Ні, витримаєш, Боже відведи.
І насичають кисенем повітря,
Й підносять глек свяченої води.

Ковток, іще ковток, і пік напруги
Повільно відхлинає, йде на спад,
І дихання відновлюється друге,
І сили повертаються назад.

Вщухає полум'яна веремія.
Де тиша мліє в димовій імлі,
Знедолена напівзабута мрія
Майбутнє засіває на ріллі…


Глоток, ещё  глоток…

Проём небесный, наживо зашитый
Крест на крест, но растрескалось стекло.
И ангелы слетают на защиту,
Бессильных принимают под крыло.

На шёпот обескровленный
– Не выде…
– Нет, выдержишь – поют – не подведи.
И, насыщая воздух кислородом,
К устам подносят ковш святой воды.

Глоток, ещё глоток, и  на пределе
Спадает жар, накал идёт на спад,
Душа цели;т измученное тело,
И силы возвращаются назад.

Стихает огневая суматоха.
Где тишина сомлела в дымной мгле,
Мечта, собрав грядущее по крохам,
Засеет день на выжженной земле…