Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Навсегда

Мужчины в серых френчах/coats/шляпах тонут в синей мгле проулка,
и тень окутывает панн, их абрисы стирая.
В стакане золотистый чай. Ах, опереться б/Стоять бы, оперевшись
о край окна и пить морозный, терпкий, синий холод,
смотреть, как грустная звезда последним поцелуем
прощается с сестрой, что в звёздном круге
уже сиять
не будет больше.
Так ночь
смывает синим снегом с улиц маки меланхолий.
Накрывши плечи зябкие кожухом неба синим,
колышется/ качается водитель в сонном лимузине.
Кривой фонарь - и сломанный цветок и пепел снега,
и свет -  зеленый жир из плошки ночи в сумрак слитый,
крутые, тёмные ступени, плащ дырявый, капля смеха
забытая и месяц - белой птицей злого вдохновенья,
и шёлковая пуля горлорезов в тенях скрытых,
что, может, как струны, когда-нибудь коснётся сердца.
Коснётся, поцелует гордо, нежно, и навеки
закроет очи  сомкнутые ласкою прощальной.
Мужчины в сером из карманов вынимают звёзды
и паннам платят их за пять минут лобзанья.
Укутав сгорбленные плечи шубой неба синей,
колышется водитель в сонном лимузине.

13 декабря 1935


Назавжди

Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
і тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
прощається з сестрою, що у зореколі їй
не сяяти
вже більш.
Так ніч
блакитним снігом миє в місті маки меланхолії.
Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
колишеться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня — квітка зламана і попіл снігу,
і світло — лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць — білий птах натхнення злого,
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.

13 грудня 1935