Змова на останне каяття

«Змова ворога в чорну годину на останнє каяття.»

Почуй мене, милосердна та милостива мати божа,
Моли свого сина, що над світами цар, за мою країну,
Щоб він був в однім строю з побратимами світу,
Та завжди до голосу каяття був відкритий та на сторожі,
Дай ворогам лише один шанс на каяття за провину,
А ні, хай згине їх ціле коліно, а як замало, то й ще одно загине.
Щоб надалі вороги були обачливі до чужого болю,
Знали сором, та спокутували гріхи ділами каяття,
І перебували надалі завжди на шляху лише божім.
Нехай серце країни не буде більше стискати від болю,
Нехай кожна добра людина не знатиме чорного горя
І світлим буде її шлях у майбутнє, та мирним життя.

                ~ ( + ) ~

А та ворожина, що бреше скрізь де бува на світлу долю,
Та, хто с злістю плює весь шлях на житнє викохане поле,
Вас колись вибачили, мов те все було лукавого зазіхання,
Вибачили, та й перехрестили, а ти диви що вони наробили?
Ти дитя болоту, не знаєш сорому і все гадаєш на каві.
Очами зиркаєш з під бров, де б скоїти нам шкоду надалі,
І по твоїй вині загинула тьма мого світлого народу,
Ти відкрила неслухняну стихію, але повернуться й води.

                ~ {% X %} ~

~ { Пропущу 24 строфи, бо страшні слова тебе чекатимуть всюди,
Бо тільки Бог тебе може простити, і вже ніколи звичайні люди…
Навіть моє табу таких строф, біль виплиснув, далі не пропускає,
Бо це тебе Іудо остаточно зломить і до смерті злякає… й розчавить.} ~

                ~ { X } ~

І хто б з тих скажених злиднів не просив божої сили,
Божа матір до них спиною ставай, спокутуючи так провини.
А лицемірство, Боже, ти їх взагалі не слухай, хай скиглять,
Вони так завжди, улесливо, як не миттям так катанням у ніг,
Від того похилилися божі трави і ще до осені зерно скинули.
Від того матері раніше часу від болю втрат посИвіли, їх очі сумні.
Все що вони вимолили — пітьма, було їм дано тобою дарма…
Борони боже від такого зазіхання на чужій спокій життя та ума.

Їх народ як галаслива та одвічно зла і тому скажена жінка,
То візьме чорні книги, то спаплюжить кожну світлу годинку.
А потім, коли всі спалить мости, то виоре навкруги себе всі дороги,
Дивиться, — води гіркі, земля під ногами горить, та нема куди подіти ноги,
То тоді залишить своїх царедворових псів з хрестами Іудових бранців,
Та знову прийде до Бога, Боже ж дай  їм те, на що вони заслужили,
І витруси на них всі їх неспокутні споконвічно гріхи, за те, що наробили…
А мій народ, хай вільно піде до світу все далі, та від тих катів далі,
Від того споконвічного лиха, що приносить лише смуток та печалі.

Заклинаю на віки ворога в чорну злую для світу годину,
Та не покину землі батьків, і любові до країни не відрину.
Боже, хіба ж я багато просив тебе і відтепер хочу?
Лише щоб були спокійні, моєї родини всі дні та ночі.
А та ворожина, що бреше скрізь де бува на світлу долю,
Та, хто с злістю плює весь шлях на житнє викохане поле,
Та, що не знає сорому за вчинки та каяття, і несе смерті недолю…
Вибачиш чи ти їх, бо шлях спокутувати гріхи, від них все далі
Та куди ж далі? Небо затулило хусткою чорної ночі
Очі, щоб не бачили того лиха світлоокі вселенські зорі…
Якщо попустиш лихо, то кожен з народу, як я, того не дозволю.

                ~ ( + ) ~

Нехай серце країни не буде більше стискати від болю,
Нехай кожна добра людина не знатиме чорного горя.
Почуй мене, милосердна та милостива мати божа,
Моли свого сина, що над світами цар, за мою країну,
Щоб він був в однім строю з побратимами світу,
Та завжди до голосу каяття був відкритий та на сторожі,
Дай ворогам лише один шанс на каяття за провину,
А ні, хай згине їх ціле коліно, а як замало, то й ще одно загине.
Щоб надалі вороги були обачливі до чужого болю,
Знали сором, та спокутували гріхи ділами каяття,
І перебували надалі завжди на шляху лише божім.

            ~ ( І нехай кожне прочитане слово,
                З кожним ударом серця б'є в такт,
                То не лише біль, то жада спокути
                Незагоєних ран, і нехай буде так! ) ~