От зноя город тяжко дышит,
и лоб его шершаво-алый
под веером полночной тиши
всё холодеет, остывая.
Трель вдохновенья отзвенела,
застыла мудрых строчек льдиной.
Твоё иль не твоё то дело,
ты сам понять уже не в силах.
Сокрыта вечность в дне всегдашнем.
Уснуть,
уснуть без звёзд поэту,
Всю жизнь на звуки разменявши,
как слиток в мелкую монету.
Лiтнiй вечiр
Від спеки місто важко дише,
й чоло його шорстке й червоне
під віялом нічної тиші
поволі стигне і холоне.
Тремке натхнення віддзвеніло,
застигло в мудрій вірша брилі.
Твоє чи не твоє це діло,
ти сам збагнути вже не в силі.
Крізь гамір дня незмінне “завжди”.
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.
Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Летний вечер
© Copyright: Алёна Агатова, 2023
Свидетельство о публикации №123062205754
Свидетельство о публикации №123062205754
Рецензии