Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Золотоморье

Малины ливень. Тучи пчёл шалеют. Струны света
разбужены. Приехали послы золотоморья.
Квартет ладоней - пара спутанных аккордов. Мгла тумана (?).
В кровавый ягод дождь въезжает белый конь. О звёздах

послы бормочут что-то, но их речь нам непонятна.
Давно когда-то пела мама о золотоморье,
подводном царстве, где ночует солнце в белых виллах
в потоках света. Едет воз - колёса семизори.

То дня отъезд. Струна ладони слабнет, замолкает.
И молодость багряная малины тихо гаснет.
В сон входишь медленно, как будто в колыбель ныряешь,
перина мха в лесной постели. Тени-опахала.

В устах зари трость флейты. Ночь цветами венчает лбы,
послушные законам страсти. Дуб заповедный.  Бег оленя.
Тепла, верна, лежишь на шубе ночи.  Завершает
жизнь мудрый круг/ свой коловорот. Одна любовь сильнее смерти.

24 мая 1936

Золотоморе

Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла
поторгані. Приїхали посли з золотоморя.
Квартет долонь — два спутані акорди. Мряки мітли.
В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі

мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.
Колись давно співала неня про золотоморе,
підводне царство, де ночує сонце в білих віллах
у зливі світла. Їде віз — колеса сьомизорі.

Це від’їзд дня. Струна долоні грає. Тихне в стиску.
Червона молодість малини звільна попеліє.
Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,
перина моху на постелі лісу. Тіні віял.

В устах зорі тростина флейти. Ніч квітчає чола,
законам пристрасті слухняні. Дуб святий. Мчить ланя.
Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна. Мудре коло
життя довершено. За смерть сильніше лиш кохання.

24 травня 1936