Тарас Федюк род 1954 С веточки поздней...

С веточки поздней
ко мне прилети,
С холодной, покрытою моросью ветки.
В поле ни жаворонка, ни свирельки,
Ни маков, ни мёртвых бессмертников,
Только
С веточки поздней ко мне прилети.
Сегодня на поле спустился туман,
Безлюдье,
и можно спокойно лететь,
Крылом разрывая вёрсты и сети
Влаги осенней, которой повиты
И низкое небо, и этот туман.
Мой зов неразумный и горькие сны,
Упрямые мысли, надежды, печали
Чуть видную просинь меж туч прочертили...
С веточки поздней взлети,
Как взлетали
Мой зов неразумный  и горькие сны.
С веточки поздней ко мне прилети,
С холодной, покрытою моросью ветки.
В поле ни жаворонка, ни свирельки,
Ни маков, ни мёртвых бессмертников,
Только
С веточки поздней ко мне прилети.

Із пізньої гілки
до мене злети,
З холодної, вкритої мрякою гілки.
У полі ні жайворонка, ні сопілки,
Ні маків, ні мертвих безсмертників,
Тільки
Із пізньої гілки до мене злети.
Сьогодні у полі низькому — туман,
Безлюддя,
і можна спокійно летіти,
Крилом розриваючи версти і сіті
Осінньої мряки, якою сповитий
Сьогодні у небі низькому туман.
Мій клич нерозумний і мрії гіркі,
Свавільні думки і надійні печалі
Між хмари тонесеньку просинь проклали...
Із пізньої гілки злети,
Як злітали
Мій клич нерозумний і мрії гіркі.
Із пізньої гілки до мене злети,
З холодної, вкритої мрякою гілки.
У полі ні жайворонка, ні сопілки,
Ні маків, ні мертвих безсмертників,
Тільки
Із пізньої гілки до мене злети.