Тарас Федюк род 1954 По памяти дни перечислим..

По памяти дни перечислим —
их было так мало.
Числом - точно белых последних осенних гусей.
И счастье было недолгим  слепое и ярое —
От поздних вечерних вестей
до рассветных
вестей.
И губы горели, и жаркие руки горели,
В Париже для нас
пел покойный один шансонье.
Мы слишком недолго счастливыми были, любили,
А после годами боролись за счастье свое.
Боролись со всем: с обстоятельствами и чужими
подругами, что нам встречались двоим на пути.
С моими грехами, а после Бог ведает с чьими,
С моими тропами, где вербы златые росли.
И губы горели, холодные взгляды горели,
Швыряли песком по лицу —
предъявляли счета.
И эта борьба, в которой себя не жалели,
И в жизни бывала,
и  жизнью была иногда.
И эта борьба —
точно снега лавина с вершины,
Как поезд, какой отправляют со станции Чоп...
Мы в этой борьбе растеряли начала, причины
И вовсе забыли, зачем она нам и за что.
А дни перечислим - их  небогато выходит,
даже если по пальцам считать
или вовсе молчать...
Над полем осенним,
над гаснущей жёлтой
иргою,
Над счастьем последним
последние
гуси летят.

По пам’яті дні перелічимо —
їх небагато.
Числом — наче білих останніх осінніх гусей.
Недовгим було наше щастя сліпе і затяте —
Від пізніх вечірніх вістей
до ранкових
вістей.
Нам губи горіли, нам руки гарячі горіли,
В Парижі співав нам
покійний один шансоньє.
Ми дуже недовго щасливі були і любили,
А потім роками боролись за щастя своє.
Боролись з усім: із обставинами і чужими
Жінками, які зустрічались нам двом у житті.
З моїми гріхами, а потім Бог знає з чиїми,
З моїми стежками, де верби ростуть золоті.
Нам губи горіли, нам очі холодні горіли,
Піском по обличчю — дрібні,
як пісок, викриття.
І ця боротьба, у якій ми себе не жаліли,
Бувала в житті,
і, бувало, ставала життям.
І ця боротьба —
наче сніг навесні із вершини,
Як поїзд, який відправляють зі станції Чоп...
Ми в цій боротьбі розгубили начала й причини
І врешті забули, навіщо вона і за що.
А дні перелічимо — їх небагато виходить,
Якщо навіть дуже повільно лічити
чи й зовсім мовчать...
Над полем осіннім,
над жовтим згасаючим
глодом,
Над щастям останнім,
згасаючи,
гуси летять.