Вечiрний Блюз Самотностi

український блюз


Дзвонить, тривожно, серце телефону,
навіявши надію серцю тим,
що це маленьке диво мікрофону
заговорить зі мною голосом твоїм...

І зникне все у Просторі та Часі,
та в Коконі Вселенської глуші,
родиться блюз в музичній  іпостасі
про самоту обертональності душі...

Вечірній Блюз Жаги в душі Поета
луною загадково забринить,
ажурно сплине димом сигарети
у канителі срібної струни…

І ті слова, що серце не сказало,
розкаже в сумі болісно струна
магічним блюзом істини бокала,
і краплею червоного вина…

Притулиться до губ криштальна димка…
Торкнеться тонко язика жага…
І безсоромна, як в бажанні жінка,
прийде до мене Місячна Туга…

І полонивши зойком страсті скрипки,
вона опустить погляд-пелюсток,
та нагадає всі мої похибки,
і підсумує стоси помилок…

Але, що не самотній я настільки
доведе лише твій нічний дзвінок…

Проллється в серце солодко знемога….
А ти, мене, почувши вдалині,
притиснеш телефон к щоці, як Бога
у молитві  йому на чужині…

І як відбій повітряній тривоги
надію дасть дзвінок в ночі мені…

……………………………………

Дзвонить тривожно серце телефону,
навіявши надію серцю тим,
що це маленьке диво мікрофону
заговорить зі мною голосом твоїм...