Иван Франко. Христос и крест
Древний крест, гнилой, стоит,
А на нём Христос распятый
Тоже с древних лет висит.
Да с веками сгнили гвозди,
Ветер крест расколыхал,
И Христос, вверху распятый,
На землю с креста упал.
Тут травы ковёр высокий,
Рос который вкруг креста,
Радостно в свои объятья
Принял ласково Христа.
Подорожники, фиалки,
Там цветущие в траве,
В точь венец любви, свилися
У Христа на голове.
На живом природы лоне,
Взмыт от крови, ран и слёз,
Средь цветов благоуханья
Смирно опочил Христос.
Чьи-то ж набожные руки
Ему не́ дали там спать
И, крестяся, с грешной земи
На крест подняли опять.
Гвоздей новых за нейменьем,
Дабы вновь не спасть Христу,
Из соломы перевяслом*
Привязали ко кресту.
Так и набожные ханжи,
Видя в наши дни, как вновь
Со гнилого древа смерти,
Культа рабского богов,
Дыма жертв, тьмы церемоний,
Заблуждений, крови, слёз,
Словом — как с креста гнилого
Сходит до людей Христос
И как, ставши человеком,
Ближним высший нам стаёт
И святым своим примером
Ко свободе нас ведёт, —
Силятся над человеком
Хоть кой-как Христа поднять
И к кресту хоть перевяслом
Лжи и бл*ди** привязать.
1880
* Перевясло — жгут из соломы для перевязки снопов.
** Бл*дь (церк.-слав., устар.) — ложь, обман, пустословие.
Серед поля край дороги
Стародавній хрест стоїть,
А на нім Христос розп’ятий
Висів тож від давніх літ.
Та з часом прогнили гвозді,
Вітер хрест розхолітав,
І Христос, вгорі розп’ятий,
Із хреста на землю впав.
Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в свої обійми,
М’яко приняла Христа.
Подорожники й фіалки,
Що там пахли з-між трави,
Звились, мов вінець любові,
У Христа край голови.
На живім природи лоні,
Змитий з крові, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос.
Та якісь побожні руки
Спать йому там не дали
І, хрестячись, з-поміж цвітів
Знов угору підняли.
Та, нових не мавши гвоздів,
Щоб прибити знов Христа,
Хоч з соломи перевеслом
Прив’язали до хреста.
Так побожні пересуди,
Бачачи за наших днів,
Як з старого древа смерті,
Із почитання богів,
З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крові й сльоз –
Словом, як з хреста старого
Сходить між людей Христос,
І як, ставши чоловіком,
Ближчий, вищий нам стає,
І святим приміром своїм
Нас до вольності веде, –
Силуються понад людськість
Будь-що-будь піднять Христа
І хоч брехні перевеслом
Прив’язати до хреста.
1880
Свидетельство о публикации №123061200059