Посипалися вірші з рани,
Як із розрізаної торби
Посипеться зерно дозріле,
Лише встромити в торбу ніж.
Це вірші нелюдських страждань
І вірші нелюдської доби,
Коли мовчати – неможливо,
Хоч ти лякай мене, хоч ріж.
Якби то знати, зрозуміти,
Чому людину обирає
Казати, те, що невимовне,
Писати все, – Всевишній Бог,
Я б легше пережив рядки,
До кожне слово душу крає,
Та, може, відповідь вже знаю,
Бо Бог завжди – Свята Любов...
Посипалися вiршi з рани
© Copyright: Миклош Форма, 2023
Свидетельство о публикации №123061205606
Свидетельство о публикации №123061205606
Рецензии